Більш чи менш «об’єктивні» умови, за яких блага та меседжі розподіляються серед одних держав більше, ніж серед інших, діяльність, яка має більшою або меншою мірою планетарний масштаб, можуть бути впорядковані в схему, яку можна визначити як подвійна програма глобалізації.
а) Розповідь про глобалізацію, яка найчастіше повторюється, – та, що наратує про експансію постіндустріального капіталізму і масових комунікацій як про процес уніфікації і/або об’єднання виробничих підприємств, фінансових компаній, систем інформації та розваг. Волл-стрит, «Бундесбанк», «Бертельсманн», «Майкрософт», Голлівуд, CNN, MTV, «Сотбіс» і «Крістіс» могли б бути одними з головних створювачів цього наративу. Через уніфікацію економічних ринків і одночасне взаємне пов’язування фінансових потоків у всьому світі, продукування для всіх однакових новин і подібних розваг усюди поширилося переконання, що жодна країна не може існувати за правилами, відмінними від тих, які впорядковують світ-систему. Ця розповідь стала такою переконливою для багатьох суспільств тому, що насправді існують мондіалізовані банки, підприємства і неурядові організації, також споживацькі мережі, інтегровані як транснаціональні «спільноти» – користувачів кредитних карток і комп’ютерних послуг, глядачів кінофільмів, інформаційних програм і відеокліпів. Перетворена на ідеологію, на єдиний спосіб мислення, глобалізація – історичний процес – обернулася на глобалізм, тобто на нав’язування уніфікації ринків і обмеження ринку політичних розбіжностей і культурних відмінностей. Після підпорядкування цих двох сценаріїв відмінності одному єдиному економічному підходові політичне розчиняється та держава здається практично непотрібною. Культурна політика повинна поступитися комерціалізації символічного будь-якими естетичними претензіями та будь-яким визнанням відмінностей, які не могли б існувати між клієнтами. Виняткове або суперечне не можна розглядати інакше, ніж як таке, що не вкладається в торговельне впорядкування суспільного життя.
б) Водночас ця світова уніфікація матеріальних і символічних ринків є, як стверджує Лоуренс Ґроссберґ, «стратифікуючим механізмом», який не так стирає відмінності, як перевпорядковує їх з метою створення нових кордонів, менше пов’язаних із певними територіями, ніж із нерівним розподілом благ на ринках. Крім того, глобалізація – або, скоріш, глобальні стратегії корпорацій і багатьох держав – утворюють сегрегаційні та дисперсійні механізми. Їхня політика «флексибілізації праці» призводить до виходу з профспілок, до збільшення міграцій, поширення тіньових ринків, у деяких випадках пов’язаних з мережами корупції, та до люмпенізації. Деякі автори, згадані в цій книжці, які приділяють увагу не лише фінансовим потокам, а й тому, як глобалізація впливає на працівників, на соціальні права та на екологію, означають, що ліквідація бар’єрів для іноземних інвестицій стала ресурсом для знищення профспілок, скасування соціальної допомоги й екологічних законів, за допомогою яких держава обмежувала ненажерливість капіталів і захищала населення. Під цим кутом зору глобалізація не означає винятково вільну циркуляцію благ і меседжів; також до її визначення має включатися спроможність «експортувати трудові ресурси» туди, де витрати на оплату праці та податкове навантаження найнижчі.
У підсумку: глобалізація уніфікує та створює взаємозв’язки, однак також «усталюється» в різні способи в різних культурах. Ті, хто зводить глобалізацію до глобалізму, до її торговельної логіки, сприймають лише її інтеграційну та комунікативну програму. Лише зараз починає ставати помітною в соціологічних і антропологічних дослідженнях глобалізації її сегрегаційна і дисперсійна програма, мультиспрямована складність, яка формується під час зіткнень і гібридизації тих, хто залишається відмінним. Мало визнані гегемонійною логікою відмінності переростають у нерівність, яка в багатьох випадках призводить до виключення.
Що відбувається, коли ці дві зміни комбінуються? Глобалізаційні тенденції спричинюють те, що Серхіо Зерменьо визначає як «подрібнення соціального»: знищення промисловців і пролетаріату, які сприяли імпортозамінній індустріалізації, середніх шарів найманих працівників, посередницьких просторів між соціальними акторами та державою (профспілок, партій, народних рухів). Відбуваються національні й транснаціональні міграції, які не можуть стримуватися зменшеними ринками праці, виявляються дедалі більші наслідки деградації умов праці та зниження безпечності міст, зростає видовищність усього цього у засобах масової комунікації та здійснюються невдалі спроби контролювати протести і насильство шляхом збільшення законних чи незаконних репресій.