- Ну, постукалися об дурня, тепер можна й по начальству стукатися.
Або інший варіант:
- Нормально, але краще я доповім, а ти, як другий сват на заручинах, будеш тільки піддакувати.
Сьогодні встановлений порядок був порушений. Старий лише звелів на ходу:
- Кладемо звіт на стіл і мовчимо. Обидва. Як почне запитувати, відповідаєш ти. Я прикрию.
Перша частина мого рапорту, де йшлося про дебілізм сирецьких пінкертонів, запитань і заперечень не викликала. Більше того, Полкан навіть відірвався від читання аби мене похвалити:
- Вища освіта, як ти її не ховай, а десь та вилізе. Дуже чіткі формулювання, Сирота. А головне - в струмені сьогодення. Приміром, оце: «…працівники райвідділу не лише грубо порушили норми процесуального кодексу, а й не взяли до уваги особис-тіс-ні…тьху!… характеристики вбитої і ймовірного підозрюваного». От побачите - це слово в слово повторять у наказі по Управі. Це тобі не «…вбитий лежав окремо від своєї голови»! Я правий, Іване Борисовичу?
Старий, як завжди, стояв біля вікна з цигаркою в зубах і саморобною попільничкою-кульочком у руці. Знизав плечима і зронив один зі своїх улюблених афоризмів:
- Наука, товаришу полковник, в ліс не веде. Звісно, якщо ти не Ковпак.
Задоволений Полкан перейшов до наступної частини звіту, спохмурнів, зиркнув на мене так, наче це я влаштував оту криваву катавасію, дочитав до кінця, глибоко з підтекстом зітхнув і віртуозно почав клеїти дурника:
- Так що ти пропонуєш, Сирота? Прив’язати і це вбивство до всіх твоїх попередніх?
- Саме так.
- А де зв’язок?
- Я написав.
- Не пам’ятаю. Повтори.
- Убивство наркоманки на Русанівських садах…
- А що, там знайшли порожню ампулу з відбитками медсестри? Чи твої маразматичні бабусі опізнали її на фото як таку, що регулярно бувала на квартирі вбитої?… Не чую!
- Ще не пред’явив, але пред’явлю для опізнання у повній відповідності з правилами.
- Вони вже наопізнавалися. Так хто, по-твоєму, вбив медсестру?
- Кореєць.
- А мотив?
- Все той же. Наркотики.
- І де ти їх знайшов?
- У медсестри в одязі в потайній сховці.
- Скільки?
- П’ять ампул.
- Дурня, Сирота, дурня! Поцупила на роботі аби перепродати. На зарплату медсестри не проживеш.
- А недостача в двісті п’ятдесят ампул тільки за цей рік?
- Недостача, Сирота, з нашої міліцейської точки зору означає лише одне: немає чогось, що має бути на своєму місці. У тебе є докази, куди вони поділися, хто ще, крім медсестри міг їх узяти? Нарешті - може у них там замість обліку дитячий садок? І ці ампули лежать собі там, де мають лежати… що, Іване Борисовичу?
- Наконечники для клістирів, товаришу полковник.
- Ну от бачиш, Сирота, у тебе немає жодного доказу. Самі лише припущення.
- А за які гроші ця бідна-нещасна придбала кооператив, фінські меблі, кольоровий телевізор, стереомагнітофон, палас на всю підлогу плюс два килими на стінах, чеську сантехніку в сортирі і в ванній, польську кухню, новісінький холодильник?…
- Стоп-стоп-стоп! Нехай цим обехаес займається. До речі, прекрасна ідея. Так що ти там пропонуєш, я забув?
- Приєднати вбивство медсестри до справи Дембеля.
- А вбивство Кірова у Смольному? І замах на Хрущова в Мінську? З твоєю логікою цілком вписується.
- Товаришу полковник, у згаданих вами справах наркотики не фігурували. А тут вони мало не на кожному кроці.
- Сирота! Я знаю, що з тобою, врешті решт, робити. У тебе нюх на наркотики? Так ми тебе на митницю запроторимо. Замість службового Рекса… а що? Клас! Щогодини перерва, робочий день скорочений, через три роки на пенсію… жартую. А тепер - без жартів, Сирота. Доки ти на Сирці не своїми справами займався, ну не зовсім не своїми, але… Генерал звелів розбити справу Дембеля на три окремі: по самому Дембелю, по дільничному, по фельдшеру - і розробляти інші версії, крім корейця. Втямив?
- Ще б пак! Там у нас фігурує зниклий офіціант, будемо вважати, що він ховається від аліментів на Камчатці. У ведмежому барлозі. І двірничка сама себе шваброю прохромила. Бо вирішила, як та Маргарита, злітати на Лису Гору. А про таксиста і дівчину-наркоманку можна взагалі забути. Тим більше, що по цій бідоласі є велика проблема з її батьками. А вони - ну, тато з мамою - не букси на станції «Київ-товарний» змащують, а набагато важливіші коліщатка. Справу таксиста дарницьким хлопцям скинути?
- Вже скинули… слухай, чого ти викобенюєшся? Тобі ж легше. Теорія - це одне, припущення - скільки завгодно. Але ввечері, за кавою у своєму кабінеті. А начальству слід подавати обґрунтовані версії - без загибонів. І не дивись на нас, як Ленін на буржуазію. Іване Борисовичу!
- Гов!
- Подивіться на цього короля малоросійського розшуку! Він вважає, що ми з вами ніколи на ножі бандитські не ходили і в спину нам не стріляли, і взагалі, сидимо отут, перекладаємо папірці і наживаємо геморой.
- Товаришу полковник, хто не був молодим, той не був дурним. Але є дурість, котра проходить, а є - котра від тата з мамою. Я про цього таксиста що думаю? Не варто цю справу назад у район відфутболювати. Народ не зрозуміє. І замість революційного похорону влаштує там другий Новочеркаськ.
Полковник зблід і повільно піднявся, спираючись долонями на край столу.
- Ну, Іване Борисовичу, від кого-кого, а від вас… я цього не чекав!
- А я на старості моїх років не чекав від молодого начальства таких ідіотських розпоряджень! Ви уявляєте, що буде, коли товариші вбитого таксиста дізнаються, що капітана Сироту відсторонили від справи, а слідство знову доручили телепням з їхнього райвідділу, у яких руки з відомого місця ростуть, а голів взагалі нема.
- Ну, Іване Борисовичу, ви перебільшуєте. Розумієте, в струмені сьогодення…
- А пішов ти зі своїм струменем - знаєш, куди? Шмаркач! Ти що хочеш - аби таксисти приїхали не під райком, а он під отой будиночок? - і Старий тицьнув пальцем у вікно на сіру споруду міському партії на протилежному боці площі.
- Іване Борисовичу, але ж нам тоді усім встромлять швабри… чи що там? - віники… відомо, куди. І пустять у вільний політ над Дніпром.
Ситуація почала набувати динамізму, але тут у двері кабінету спочатку постукали, а потім увійшли. Це був помічник оперативного чергового по місту. У руках він тримав щось загорнуте в газету «Правда».
- Вибачте, товариші офіцери, але оце от терміново передали товаришу полковнику.
- Хто?
- Якийсь цивільний. Сказав, що це сюрприз з дачі: огірочки чи щось там. Ви, мовляв, одразу зрозумієте.
- А півлітру самогону він не додав?
- Ні, не додав, - розгубився помічник чергового. - А що, повинен був?
Полковник нервово розірвав газетну упаковку, під якою була звичайна літрова банка з дефіцитною поліетиленовою кришкою. Те, що плавало в банці, здаля нагадувало огірки. Але навіть самому Мічуріну в п’яному сні чи з найміцнішого бодуна не могли привидітися ніжинські огірочки з… нігтями. Вкритими яскравим лаком.
- Від їхнього столу нашому столу, - ляпнув я абсолютно недоречно.
Старий акуратно відкрив кришку, нахилився, понюхав рідину і повернувся до мене:
- Олексо, ти у медсестри повторний обшук робив. Якоїсь посудини з медичним спиртом не бачив?
- Стояв бутель. Десь літрів на чотири. З притертим таким медичним корком. Пахло спиртом. Але у бутлі нічого не було. Не інакше як ці козли з райвідділу спіонерили.
Старий ще раз уважно оглянув жахливий презент і підбив підсумки. Так, як це вмів робити тільки він:
- Дуже дотепно. Одразу і випивка, і закусь.
Першим вилетів з кабінету абсолютно зелений, як свіжий огірочок, помічник чергового. За мить компанію йому склав Полкан з виряченими очима.
- А ти чого не біжиш, синку?
- Надивився. На всіляку анатомію. По моргам.