Олександр Довженко
В ГЛИБИНАХ КОСМОСУ
Рух сюжету в просторі: Земля – Марс, можливо, ще одна планета – Земля.
Передбачається помилка в розрахунках при зльоті. А тому літали вісім з лишком років «навздогін».
Екіпаж космічного корабля – три молодих радянських інженери.
Один з них нещасливий в особистому житті: він і на Марсі не знайде собі забуття, йому й там снитимуться земні тривожні сни.
Детально розробляється науковий бік польоту, починаючи з приготувань. Політ і старт.
Розробляється велична епопея перебування в космосі. Наблизились до Марса. Тимчасово перетворюються в його супутника. Рух навколо планети, чимдалі ближче до неї. Розгадка морів, каналів, полюсів, рослинності.
Неймовірне напруження.
Посадка. Люди виходять з ракети на нову планету. Марс. Все те головне, що можна сказати про нього і показати сьогодні на кольоровому широкому екрані.
Ознаки присутності розумних істот. Де вони? Які? Можливо, вони давно живуть уже всередині планети, як у метро, на глибині 10-12 кілометрів, вряди-годи піднімаючись на поверхню, як ми у стратосферу. Тоді потрібна мандрівка «в планету».
Які ж марсіяни? Схожі на карликів, підлітків, чи як ми?
Чим відрізняються від нас?
Використати у фільмі земну хроніку Великої Вітчизняної війни, великих фестивалів молоді всього світу, розливів річок, велетенських атомних вибухів та катастроф у Японії (з фільмів).
Цю хроніку можна використати для контрасту до тиші космічного польоту або як земну «візитну картку» у вигляді демонстрації фільму марсіянам.
Згадати Ціолковського: народження сина та його смерть. Батькова радість і потім скорбота в космосі. Музика Шостаковича.
Скільки нам років? Що ми знаємо про себе? Взагалі двадцять тисяч, а по суті тисяч сім-вісім. Марсіяни, припустимо, ведуть свою лічбу приблизно 11/2 мільйонами років. Усе зробити так, щоб фільм не вийшов трагедійним.
У фільмі мають бути особливі дикторські тексти, і особливі внутрішні монологи та діалоги, і, як в жодному з досі існуючих фільмів, – тиша космосу. Вона складна. Це може бути звичайна тиша або музична. Може бути тиша сну: ті, що сплять, мчать у космосі, і сняться їм пісні та сни земні. Тиша споглядання та самоспоглядання. Тиша волі, тиша приреченості, тиша каяття, відчуженості від дрібного, минущого, тиша захоплення, мислення тощо.
В сюжеті повинна фігурувати земна астрономічна обсерваторія та астрономія іншої планети.
За допомогою дикторського тексту і відповідного короткого й виразного показу подати – що ж відбувається на Землі? Що робила Марія? Вона чекала вісім років, щоночі дивилася в небо. Вона посивіла, та все ж залишалася юною. Час відступив перед силою її надії.
Зробити все, щоб у сценарії не було символіки, а була нова поезія, нова героїка й ліризм нового світознавства. Сей фільм – нова поема про людину другої половини XX століття, про вирішення найвеличнішого з надзавдань людства. Наприкінці століття людина, можливо, вирветься із замкнутої сфери Сонячної системи.
Один з героїв не повернеться на Землю. Він загине в іншому світі або залишиться там назавжди з якихось причин. Для когось торжество повернення буде неповним.
Хтось дивитиметься в холодне, темне небо вже без надії на привіт, як буває і буде в житті. Це має надати фільму людяності.
Прочитати все, що можливо, про темні супутники зірок, себто про планети, яких, може, в нашій Галактиці мільйони і наявність яких зовсім по-іншому малює нам картину «народонаселення» Галактики.
Весь світ стежить за польотом, всі радіостанції світу, всі радіолюбителі, передові вчені. Цьому присвячуються астрономічні конференції в Москві, Парижі, Вашингтоні, в Римі. Вони слухають радіопередачі. Потім вони дізнаються, що «Марса на місці не виявилося». Що відбувається далі? Як плине час?
Потім сигнали зникли на сім з лишком років, і все замовкло. Та ось знову знайшовся їх слід, знову почули їх позивні, і знову захвилювався весь наш земний світ.
Спробуємо зробити ще одну майже неймовірну річ, яка, проте, має право на наукове припущення: в них на ракетоплані знімальний телевізор окремої конструкції. За допомогою цього апарата вони передають на Землю все, що бачать. Отже, люди на Землі бачать Марс і марсіян.
Тут, на Землі, можуть бути створені чудові сцени споглядання, коментарі, звернення мандрівників до людей на Землі та до своїх близьких: «Я знаю, ви тільки бачите мене й мою артикуляцію, бо я звертаюся до вас з іншої планети нашою рідною мовою. Але я ніколи не забуду ні своїх думок, ні потрясінь, ні захоплень, і коли я повернуся, я повторю все точно, бо цього не можна забувати…»