«Вітаю вас, пане Шульце! Я — Ніна, це я вам телефонувала учора, і, сподіваюсь, саме на мене ви тут чекаєте», — сказала вона тихим, але якимось знервованим голосом, ніби й зараз побоюючись, що хтось зайвий почує її слова.
«Виходить, чекаю саме на вас… Добридень», — піднявся з лавки Шульц і простягнув жінці руку для привітання. Вона неохоче потиснула його правицю і одразу сховала руку назад до кишені пальта, так, ніби боялася замерзнути, хоча на вулиці було доволі тепло, — «Отже, почнемо розмову? Що саме ви хотіли мені розказати цікавого?» — Шульц за звичкою приготував блокнот і диктофон.
«Тільки не треба цього, я вас благаю!», — раптом занервувала жінка, боязко поглядаючи на його журналістське приладдя.
«Ну, знаєте, це необхідно мені для написання матеріалу, це мій інструмент, так би мовити. Я не дуже звик покладатися лише на власну пам’ять, та й вік вже не той…»
«Це ви наклеп на себе зводите — ви чоловік у розквіті сил, тому і пам’ять ваша мусить бути у повному порядку», — жінка у дивному капелюшку посміхнулася до нього тихою, але дуже привітною усмішкою, і Шульцу здалося, що вона несподівано почала з ним кокетувати.
«Але все ж таки диктофон потрібен мені, аби записати нашу розмову, і аби потім не втратити жодного слова з неї», — ніби вибачаючись, мовив Шульц.
Жінка, продовжуючи якось печально посміхатися, присіла на лавку. Він також сів поруч, на відстані простягнутої руки, і ввімкнув диктофон.
«Отже, почнемо. Вам буде краще, якщо я ставитиму якісь питанні, або ви самі щось розкажете?»
«Не треба жодних питань, принаймні, зараз. Я сама почну», — зітхнула жінка, і подивилася на Шульца своїми сумними очима незрозумілого кольору, але журналіст спокійно витримав цей погляд і кивнув, даючи зрозуміти, що вже готовий працювати, — «Насправді про Нього можна розповідати годинами поспіль. І я знаю кілька десятків людей, які обов’язково розкажуть про Нього багато несподіваного і цікавого. Але, думаю, цих людей ви знайдете без особливих зусиль, якщо взялися за такий матеріал. Я хотіла розповісти про інше — про Його особливі здатності, про Його містичність і нетутешню винятковість, про Його ангелоподібність», — Ніна, вже не посміхаючись, якось по-змовницьки поглянула на Шульца, ніби очікуючи від нього бурхливої реакції на свої слова. Але журналіст залишався незворушним і далі дивився у свій блокнот, — «Вас хіба не дивує те, що я сказала?»
«Ну, знаєте, Ніно, на своєму віку я чув багато різних нестандартних речей, тому давно нічому не дивуюся. Тим більше, працюючи над таким цікавим матеріалом!» — сказав Шульц, і пильно поглянув на неї, — «Ви можете розповідати мені все, що вважаєте за потрібне. А далі то вже буде моя справа, що робити з усім цим».
«Добре… Отже, ні для кого не було секретом, що Він мав певні містичні якості, які інколи не піддавалися розумінню обивателів, що повсякчас оточували Його і ніколи не розуміли Його святу душу!», — при цих словах жінка навіть підвищила голос, але за мить заспокоїлася, — «Він був цілковито нетутешнім створінням, тому Його ніхто не розумів. Він намагався сказати людям те, що від них постійно вислизало, що було для них нез’ясованим, таємничим, але вони не чули Його. Ви тільки почитайте Його вірші, і вам багато чого відкриється, якщо ви, звісно, маєте здатність читати між рядків і бачити те, що криється від звичайних смертних».
«Що ви маєте на увазі?», — не витримав Шульц.
«Я маю на увазі Його численні пророцтва, які Він, можливо, сам того не усвідомлюючи, робив у своїх поезіях. В Його віршах закодовано дуже багато — це таємні послання, адресовані цілому людству! Це суцільні символи, знаки, попередження! Але, повторюся, Він, цілком можливо, і сам не здогадувався про цю свою здатність. Просто писав їх, і все. Я знаю, що дуже часто ці одкровення приходили до Нього уві сні, а потім, прокинувшись, Він записував їх. До речі, чи знаєте ви, що Він майже завжди чинив так, як йому наснилося? Тобто, Він по-своєму трактував сновидіння — як підказки, як послання з тонкого світу, звідки Він і прийшов до нас. І снилися Йому не лише вірші. Інколи Він довго шукав відповідь на якесь питання, що мучило і турбувало Його, а потім раптово бачив вихід, підказку уві сні, і трактував її, як інструкцію до дії, чи щось у такому роді… Але це лише один штрих до Його загадки».