Та раптом десь на другому десятку дзвінків його увагу привернув хрипкий, з надривом, голос якоїсь жінки, котра істерично кричала в трубку:
«Скажіть, шановний кандидате, як це так сталося, що ви і все ваше місто, всі ваші виборці та громадяни вчасно не допомогли Йому? Ви знаєте, що я маю на увазі! Це ви і вам подібні знищили Його! Ви загнали Його у глухий кут своєю нищівною байдужістю, невизнанням, замовчуванням і гоніннями. Ви зробили все, аби Він перестав існувати і творити. Але ви жорстоко помилилися — історія рано чи пізно все розставить по своїх місцях, і якраз Він у ній залишиться, а ви — ні!»
«Хвилиночку, зачекайте!», — перервав потік звинувачень кандидат у мери, — «Я навіть не уявляю, про що ви зараз говорите. Я здогадуюся, кого ви маєте на увазі, але, повірте, особисто я нічим Йому не зашкодив, і навіть навпаки — свого часу трохи допоміг. А ваші випади на мою адресу абсолютно безпідставні — ані я особисто, ані будь-хто з моєї команди нічим Йому не заважав! Усі ваші звинувачення — повна нісенітниця і маячня. Якщо ви хочете мене спровокувати — запевняю, що у вас нічого не вийде».
«Так, можливо, ви особисто не зашкодили Йому. Але це ваше місто, ця ваша спільнота, ваша громада… Ви всі вбивали Його своїм неприйняттям щодня, щомиті! Та й хіба Він не звертався і до вас також по допомогу, не оббивав пороги з проханням виділити хоча б якусь крихту вкрадених вами у народу коштів на Його творчість? Не обманюйте людей — все це було, але ви вирішили проігнорувати Його, робили вигляд, ніби Його не існує. І ви домоглися-таки свого — Він перестав існувати!»
«Перепрошую, але я змушений втрутитися», — крижаним голосом сказав головний редактор, — «Ваш спіч жодним чином не стосується нашої сьогоднішньої розмови, вибачте. Натомість я скажу вам, що наразі нашим видавництвом готується велика стаття про Нього, а, можливо, і декілька статей. Над ними працює один з кращих журналістів міста — Шульц. До речі, саме він зараз чергує на телефонній лінії і також вас чує. Дякую вам за дзвінок, але ми мусимо спілкуватися з іншими читачами. Проте ви можете залишитися на зв’язку і поговорити з паном Шульцем, якщо, звісно, вам є що розповісти про Нього. Можливо, нашому журналісту це і знадобиться».
«Чекайте! Цій жінці вдалося зачепити мене за живе безглуздими звинуваченнями!», — майже вигукнув кандидат у мери, — «І я хотів би продовжити цю тему. Чому ж ні? Ось ця вельмишановна жіночка стверджує, що такі, як я — хоча я, насправді, не уявляю, кого саме вона має на увазі — так от, такі, як я, вбивали Його щодня своїм неприйняттям. Це я її цитую. Однак, хіба я не підтримую культуру, не вкладаю власні кошти в різні художні колективи, не допомагаю у реалізації цікавих творчих проектів? Згадайте хоча б новозбудовану церкву у центрі міста, профінансовані мною особисто вистави столичного театру, зведення за архівними кресленнями старовинного містечка у заповіднику, великий концерт до Дня міста в цьому та минулому роках! Я та мій фонд «Патріот Землі» допомагає дітям-інвалідам, ветеранам, спонсорує діяльність місцевого фотоклубу, двох чи трьох відомих місцевих художників та ще декілька проектів. Цього хіба замало? І в моїх планах, якщо я стану мером міста, ще багато цікавих подій на теренах культури, це я вам обіцяю!»
«Так, усе це нам, безперечно, відомо», — вимовив Сашпаш, — «І, сподіваюся, нашим читачам також відомі численні факти вашої благодійної діяльності в галузі культури нашого краю. Поза сумнівом, завдяки вам багато тутешніх митців отримали путівку в життя і можливість займатися улюбленою справою, так би мовити, розправили крила. Думаю, ваше безкорисливе служіння культурі зокрема і народу в цілому не залишиться непоміченим на майбутніх виборах, і ваші прихильники зроблять правильний вибір».
«Заждіть! Не треба перекручувати мої слова. Я не говорила про когось там іще, я згадувала лише про Нього!», — втрутилася жінка з хрипким голосом, — «Мене не хвилюють долі інших, у мене болить душа за те, як всі ви обійшлися з Ним, нашою справжньою і єдиною гордістю та надією. Ви, вам подібні і це ваше байдуже місто вбили Його…»
«Так, здається, пора припинити безглузді перемовини з цією ненормальною», — Сашпаш вискочив у приймальню, і зробив знак Шульцу, аби він прибрав жінку з селектора, — «У нас ще купа інших, хто бажає поспілкуватися з кандидатом, і у них, напевно, є цікавіші запитання до нього. Давай наступний дзвінок».
Шульц сказав жінці, аби вона залишалася на зв’язку і не кидала трубку, оскільки хоче особисто поспілкуватися з нею, а сам вивів по селектору інший дзвінок — якийсь, вочевидь, не дуже освічений чоловік нерозбірливо питав, чи буде за нового мера проведено освітлення у найдальший закуток їхнього міста, що неодмінно обіцяли зробити всі без винятку кандидати на попередніх виборах.