«Послухайте, шановна пані, мене звуть Шульц, я журналіст, який пише статтю про Нього — вам про це казав наш головний редактор. Я б хотів поговорити з вами, оскільки, думаю, вам є що цікавого розповісти про цю людину…»
«Ви теж із цієї зграї нікчем, котрі змусили Його піти від нас? Ви теж з ними заодно?»
«Ні-ні-ні! Послухайте, я журналіст, і маю написати про Нього кілька статей. Власне, я вже роблю це. А в планах — мрію і цілу книгу написати, якщо зберу достатньо матеріалу. Тому ваша допомога буде безцінною».
«У мене немає бажання зустрічатися з вами, тим більше, що ви працюєте на тих, хто Його згубив».
«А чому ви вважаєте, що Його згубили? У розмові з кандидатом у мери ви кілька разів повторили, що вони Його вбили. У вас є підстави таке стверджувати? Ви володієте якимись фактами, важливою інформацією? Тоді поділиться зі мною, з нашими читачами…»
«Які ще факти вам потрібні?!! Хіба ви не розумієте, що саме їхня байдужість і неприйняття поставили хрест на всіх Його сподіваннях і планах? Вони вкрали у Нього майбутнє, а, отже, і у всіх нас! У цьому винні лише вони, і ніхто більше. І вони самі це розуміють, тому зараз зроблять все, аби відбілити свої імена перед народом, перед тими, хто небайдужий, кому хочеться знати правду! Вони підуть на все, аби їх не звинуватили у цькуванні того, хто був єдиним світлим промінчиком у цьому пекельному мороці. А далі візьмуться і за Його пам’ять! Ми всі прекрасно знаємо, як це робиться — спочатку вони понавішують на Нього різні незугарні ярлики, затаврують п’яницею, невдахою, ледацюгою, небезпечним для суспільства, неадекватним та божевільним, аби якомога більше забруднити Його світле ім’я та добру пам’ять. Потім, коли мине певний час, і світ неодмінно зацікавиться Ним та Його доробком, вони у перших лавах гордо називатимуть себе Його земляками, та битимуть себе в груди, що саме вони подарували Його ім’я світові, саме вони відкрили Йому шлях у вічність, саме вони зробили Його тим, ким Він був. І ще кричатимуть про те, що якісь негідники — і хто ж то такі нехороші? — вчасно не розпізнали Його талант, не допомогли, не підтримали. А далі вони зроблять на Ньому непоганий бізнес — оприлюднять Його книги і музику, Його картини і фільми, привласнивши собі авторські права, і ще зароблять на цьому шалені гроші, спекулюючи навсібіч Його ім’ям. Потім організують платні вечори Його пам’яті, Його виставки, покази Його робіт, семінари і тематичні зустрічі, міжнародні конференції, знімуть і дорого продадуть документальне кіно про Його життя, назвуть Його ім’ям вулиці і парки, заснують стипендії та премії Його імені, і торгуватимуть Ним скрізь, де тільки можна! Саме так робиться у нашій країни, і робилося завжди. Я знаю це. Тому і хочу домогтися справедливості».
«Все це дуже цікаво і наводить мене на певні думки. От, приміром, поясніть, будь ласка, хто такі — «вони»?
«Вони — це вони, і ви прекрасно знаєте, про кого йдеться. Це все наше суспільство, яке мовчало і дивилося, як Він гине практично на їхніх очах. Це оці скоробагатьки, у яких Він не мав сили попросити гроші на видання й популяризацію своїх творів через притаманну Йому надмірну скромність. Це всі ці псевдо-друзі, котрі користувалися Ним, коли їм щось було потрібно, живилися Його добротою і самовідданістю, зігрівалися Його теплом, а потім кидали, коли Він ставав їм непотрібним. Це всі ці колеги-митці, які лише заздрили Йому в усьому, і за спиною робили різні паскудства, всіляко оббріхували Його і крали Його численні творчі ідеї. Це весь цей світ, який був Йому ворожим через оту Його щиросердну відкритість і незахищеність, м’якість і ніжність, інтелігентність і доброту. Все це Його потроху вбивало!»
«Послухайте, а чи не хотіли б ви зустрітися зі мною десь на нейтральній території, і поговорити про все це детальніше?», — обережно спитав Шульц.
«Категорично ні! Я не люблю вашого брата-журналіста, бо ви все завжди перебріхуєте. Я не бажаю з вами зустрічатися, і не намагайтеся мене переконати — це все марно».
«Може, ви тоді хоча б назветеся? Хто ви Йому?»
«Ні, я не назвуся. І не через страх, що мене можуть покарати ті, хто заважав Йому. Я просто маю і далі боротися за Його світле ім’я, за збереження правди про Нього, а це буде можливо, допоки я залишатимусь хоча б найближчим часом інкогніто... Але якщо ви дійсно хочете написати про Нього правдиву історію, вам не варто поспішати. Постарайтеся опитати якомога більше людей, що знали Його особисто. І не довіряйте тим, хто спекулюватиме на Його пам’яті!»