«От зараз я саме це і намагаюся робити — зустрічаюся з Його друзями, приятелями, колегами, розмовляю, записую їхні спогади. І ваші думки також би стали мені в пригоді, але ж ви не хочете...»
«Можливо, я ще передумаю... Тоді я сама вас знайду, але не зараз, вибачте», — на цьому жінка поклала слухавку.
Тим часом на Шульца вже гримав з дверей кабінету головний редактор, вимагаючи вивести по селектору новий дзвінок від читача. Далі Шульц працював вже механічно, повністю поринувши в думки про свій майбутній матеріал. Що далі він занурювався в цю тему, то цікавіше йому ставало. На початку роботи в цьому журналі Шульц і не підозрював, що якась тема ще зможе по-справжньому зачепити його, бо за свою майже двадцятирічну кар’єру в журналістиці бачив всяке, і давно перестав чомусь дивуватися, ставлячись до написання навіть дуже цікавих матеріалів, як до рутинної праці. Але тут виходило зовсім інакше, якось незвичайно, нетривіально, непросто. Щось було в самій темі таке, що змушувало його загрубілу душу хоча б під час роботи розм’якати, і знову вчитися слухати, відчувати, співчувати, тріпотіти, рухатись. Той, про кого він зараз писав, був чимось дуже близький йому, щось в Його особі сильно нагадувало життя і характер самого Шульца, а в деяких моментах він навіть здригався від несподіваного відчуття потужної духовної близькості з цією людиною, про яку йому тепер судилося розповісти. Але це було радше несвідоме самонавіювання, ніж виважене розуміння, тому він особливо не зважав на ці почуття, і намагався зосередитися саме на роботі.
Зачинившись в кабінеті і заваривши собі кілька чашок зеленого чаю поспіль, Шульц завзято розшифрував останні записані інтерв’ю, і, вельми задоволений цим фактом, в доброму гуморі вирушив на зустріч з приятелями, які вже чекали на нього у відомому журналістському барі за кілька зупинок від редакції. По дорозі йому передзвонив Зомбі — керівник фан-клубу Його групи, який хотів з’ясувати точний час їхньої завтрашньої зустрічі. Шульц зовсім забув про те, що домовлявся на завтра про інтерв’ю з учасниками Його фан-клубу, і збирався прямо зранку сісти за написання самого тексту статті, оскільки час здачі першого матеріалу неминуче наближався. Але з Його прихильниками і фанатами просто необхідно було зустрітися, ця розмова мала б прикрасити його статтю, наповнити її новими подробицями і деталями. Тому Шульц призначив точний час зустрічі і швидко рушив до бару, де його чекали друзі...
Прокинувшись зранку зі страшенним головним болем і чавунним, ніби не своїм тілом, Шульц довго не міг піднятися з ліжка, проклинаючи себе за те, що вчора знову напився, але будь-які слова і прокльони мало допомагали. Він зателефонував Сашпашу і попередив про те, що в нього призначена ще одна зустріч. У відповідь Сашпаш проскрипів:
«Сподіваюся, стаття буде готова вчасно. Ти ж пам’ятаєш, що ми запланували її на наступний номер — цілих два розвороти? Отож… І, до речі, тобі вдалося зустрітися з Анною? Я ж казав тобі, що Його особисті стосунки — це головне, що буде цікавити наших читачів».
«Я телефоную їй щодня кілька разів, але, на жаль, її телефон постійно відключений. Домашній вона також не бере. Хтозна, можливо, її взагалі зараз немає в місті. Я й сам бажав би з нею зустрітися, але... З іншого боку, я записав інтерв’ю з Його колишньою подругою Зоєю, а також з Ніною — колишньою колегою...»
«Фанати, друзі, колеги, колишні подруги — це, звичайно, добре, але наше видання завжди робить акценти на особистих стосунках наших героїв, хіба ти й досі цього не втямив? Потрібно побільше брудної білизни — скандалів, подружніх зрад, таємних коханок, дебошів, бійок. Потрібно, аби з наших сторінок на читачів стікала сперма, аби, відкривши журнал, вони дихали густим ароматом жіночої змазки, і від цього страшенно збуджувалися, розумієш? Саме цього я вимагаю від журналістів, коли вони пишуть ТАКІ матеріали. Тема у тебе благодатна, так що працюй! І роби що хочеш, винайми приватного детектива, здіймай на ноги всю міліцію, підключи Інтерпол та розвідку, але обов’язково зв’яжись із Анною — це потрібно твоїй статті, як повітря. Навіть якщо не вийде на цей номер, все одно розшукуй її — ми ж домовлялися, звичайно, в разі успіху першого матеріалу, що ти напишеш кілька статей на цю тему. Ось тобі й наступне завдання — віднайти Анну і записати з нею велике інтерв’ю. Це й буде друга твоя стаття про Нього — на основі розмови з Його коханою жінкою. Можеш навіть повністю подати її як інтерв’ю з Анною, це теж підходить. Так що вперед, іди працюй!»