«Гаразд… Хочу ще поцікавитись, чи підтримуєте ви стосунки з Його… Анною?», — якось несміливо сказав Шульц.
«З Анною?», — Ольга і Зомбі перезирнулися.
«Знаєте, п-після того, як Його… н-ну, Він зник, Анна обірвала всі зв’язки зі с-світом, у тому числі і-і-і з нами», — мовив хлопець, — «В принципі, вона і р-раніше не дуже часто з нами спілкувалася, але п-після цього взагалі кудись зникла. Ми н-не знаємо, що з нею з-зараз».
«А де її можна знайти? Мені це вкрай необхідно для написання повноцінної книги про Нього».
Ольга швиденько написала йому на уривку папірця якийсь телефон:
«Спробуйте пошукати за цим номером…. Хоча, не гарантую, що ви її знайдете… Справа в тому, що ми насправді рідко спілкувалися з нею — вона завжди воліла залишатися в тіні, була, так би мовити, Його сірим кардиналом, ангелом-охоронцем чи щось таке. Хоча вона була і Його Музою, натхненням. Я вважаю, що, якби не Анна, Він би набагато раніше пішов від нас. Це вона тримала Його на світі… І про таку долю, про таку роль мріяли всі ми, принаймні, всі Його прихильниці. Але Він вибрав її».
Шульц заховав папірець з невідомим йому номером телефону, і уважно обдивився присутніх фанів:
«Дякую за розмову. Якщо в когось є ще щось цікаве — прошу».
В підвалі запала тиша, тільки з навушників дівчини ліворуч Шульца долинали приглушені звуки музики. Він вимкнув диктофон і подякував всім за бесіду. З підвалу нагору його провели Ольга та Зомбі. Вже на вулиці Ольга тихо мовила:
«Ви знаєте, Його сила і досі підтримує всіх нас. Він був страшенно сильним. Я маю на увазі — сильний духом. Цей Його твердий, спокійний і водночас палкий погляд, завжди рішучий настрій, Його гумор за будь-яких обставин, і світло, яке Він буквально випромінював. Ми всі досі ним гріємося. Я хочу, аби ви відтворили у своїй статті саме це. А то, знаєте, як тільки Його… як тільки Він пішов, одразу в пресі почали поширюватися якісь безглузді чутки про Нього, якісь брутальні подробиці, якісь відверті наклепи. А це недобре — розумієте? Недобре! Він був єдиним маяком, єдиним промінчиком надії у житті багатьох сотень людей, і про це не варто забувати. Прошу вас, і ви пам’ятайте про це, коли будете писати свій матеріал!», — Ольга майже благально подивилася з-під окулярів на Шульца, і міцно, не по-дівочому стиснула його руку.
Повертаючись у центр міста, Шульц не зміг втриматися і зазирнув до невеличкого бару, де замовив собі пива, аби хоч якось полегшити похмілля. Діставши з кишені папірець з номером телефону, який йому дала Ольга, він вирішив подзвонити туди прямо зараз. Довгі тривожні гудки тривали більше хвилини, і він вже вирішив, що його знову спіткає невдача, але, на диво, врешті-решт на його виклик відповіли. Шульц почув глухий жіночий голос, і щось всередині йому підказало, що він, нарешті, досягнув свого.
«Алло, хто це?» — тривожно спитав голос на тому кінці дроту.
«Це Шульц, журналіст. Я шукаю Анну. Ви, часом, не знаєте, як з нею зв’язатися?»
«Знаю… Анна — це я».
І тут Шульц чомусь розгубився. Він так довго шукав контакту з нею, готував слова, які скаже на початку розмови, але зараз не міг вичавити з себе хоча б звичайне привітання.
«Кажіть, я вас слухаю. Що ви хотіли?», — першою озвалася Анна.
«Я б хотів… взяти у вас інтерв’ю... про Нього», — ледь вимовив Шульц і замовк, очікуючи неминучих коротких гудків у трубці.
«Я так і зрозуміла, раз ви журналіст… Але мушу поки що відмовити вам — зараз я не дуже налаштована спілкуватися з людьми. Сподіваюсь, ви мене розумієте. Однак, якщо ви дійсно маєте намір правдиво написати Його історію, я подумаю про нашу зустріч. Я запишу ваш телефон, і сама наберу вас, коли буду готова, гаразд?»
«Дякую вам, Анно, я згоден! Запишіть мій номер і телефонуйте, коли забажаєте, у будь-який час!», — радісно сказав Шульц, і переможно посміхнувся сам до себе.
Допивши пиво, він поспіхом вирушив до редакції і одразу всівся за написання статті. Текст пішов миттєво — як водоспад під час повені. Шульц і не помітив, як настав вечір, і лише охоронець, що зазирнув до кабінету перевірити, чи є ще хтось у редакції, вивів його із творчого забуття. Пообіцявши піти найближчими хвилинами, він ще раз перечитав статтю. Вона виявилася майже готовою, і це було добре, оскільки якраз завтра надходив час її здачі. Залишалася лише кінцівка, і Шульц вирішив приписати традиційне: «Продовження розповіді читайте в наступних номерах». Трохи подумавши, він дописав таке: «Зокрема, вашій увазі ми запропонуємо ексклюзивне інтерв’ю з Анною, яка була поруч з Ним останні роки».