«Гаразд, з іншими я говоритиму про інше, а от ви ще мені скажіть, кому саме Він міг заважати? Ну, ви ж самі сказали на початку розмови, що Він був «не жилець». У Нього були вороги?»
«Ох, чуваче, чи були у Нього вороги? І так, і ні. З одного боку, у Нього начебто було повно друзів — сотні, тисячі людей. А з іншого боку, Він завжди залишався самотнім. І хто знає, чи не були насправді ворогами саме оті люди, що називалися Його друзями? Не знаю, не знаю… І чи не був найголовнішим своїм ворогом Він сам? Адже доволі часто Він наче забував про себе, ніби не помічав власних проблем, усувався від себе, як від чогось набридлого і нецікавого. Йому дійсно було легше зробити щось корисне для когось іншого, навіть незнайомого, ніж для себе. Можливо, це зрештою і призвело до такого фіналу».
«Добре, повернімося до початку. Отже, ви сказали, що останнім часом Він марнів на очах, пропадав і таке інше. Як саме це проявлялося? Як це було?»
«Я не говорив, що це було лише останнім часом. І якраз останнім часом я Його майже не бачив. Вибачте за філософські відступи, але мені здається, що це почалося від Його народження. Такі люди приречені. І життя, і світ, і суспільство їх не шкодують. Бо такі люди їм просто заважають. Вони — як живі свідки цього щоденного беззаконня і корисливої суєти, якими сповнений наш світ. А свідків, як вам відомо, прибирають. Він гостро бачив і відчував всю несправедливість, якої вистачає на кожному кроці. І не просто бачив — Він намагався з нею боротися усіма доступними засобами! Інколи Він витрачав всі сили, аби перемогти якусь чергову несправедливість, і саме це висмоктувало Його, як вампір. Та Він був цьому світу, як кістка в горлі, бо все розумів з першого погляду і бачив усіх наскрізь, як рентген. Буквально одразу розумів, що ти за людина і що в тебе на думці. А таке, звісно, подобається далеко не всім. І світ врешті-решт Його переміг».
«Що ви маєте не увазі?», — журналіст припинив писати у блокноті, і з більшою цікавістю поглянув на Татуся Борю.
«Та, власне, нічого — я сказав усе, що мав», — чоловік загасив чергову сигарету в попільничці, і підвівся, даючи зрозуміти, що на цьому їхню бесіду завершено. Від несподіванки Шульц також підвівся, але затримав співрозмовника за простягнену на прощання руку, не відпускаючи потиску.
«І все-таки, на вашу думку — ким Він був?», — намагався зазирнути крізь темні скельця круглих окулярів чоловікові в очі Шульц.
«Я вам раджу — не намагайтеся це зрозуміти. Він, перш за все, був людиною, а в наші часи і це вже для когось — великий подвиг, для когось — злочин, а для когось — неприпустима розкіш. Якщо ви щиро хочете написати про Нього правдиву історію — почніть з питання до себе: а чи не втратили ви самі здатність бути людиною?»
«У мене до вас було ще кілька питань...», — промовив Шульц, відпускаючи руку бородатого чоловіка в бандані з черепушками.
«Зараз я справді змушений бігти у невідкладній справі, до речі — Його контакти все ще працюють! Так що вибачайте. Хай там як, мій телефон у вас є, буде потреба — телефонуйте! Своє студійне фото і коротку біографію для довідки я вже злив у комп’ютер вашої секретарки, поки чекав на вас», — чоловік вказав головою на Галю, колегу Шульца, яка сиділа за сусіднім столом і брижилася від тютюнового диму, що ним затягло всю кімнату.
Шульц намагався ще щось спитати у нього, але дід втратив бажання спілкуватися. Він мовчки попрощався і вийшов з кабінету, який Шульц ділив з чарівною брюнеткою Галею, що вела у журналі сторінку культури. Галя увесь цей час сиділа в навушниках, і розшифровувала з комп’ютера якесь своє інтерв’ю, періодично з цікавістю поглядаючи на Шульца і його співрозмовника. Врешті, коли дід вийшов, Галя зняла навушники, і запитала своїм дещо грубуватим надтріснутим голосом, який так не пасував її прекрасній зовнішності:
«А я чула, як цей підстаркуватий пудель обізвав мене твоєю секретаркою, але зробила вигляд, ніби слухала щось у навушниках! До того ж, навіть я не дозволяю собі тут курити, а ти йому дозволив, ніби він насправді якийсь важливий персонаж!», — Галя дістала з сумочки пачку довгих тонких цигарок і запальничку, і почала збиратися на перекур. — «Ти що, збираєшся про ЦЕ писати матеріал?»