«Любити? Де ви тільки слово таке викопали? Хоча, це не дивно — спочатку ви викопали з небуття Його і Його нібито творчість, тепер ось — любити...»
«А що не так у цьому слові? Чи ви його раніше ніколи не чули?»
«Не треба тільки ображати мене, гаразд? Слово таке я, будьте певні, чув, але от його значення, його парадигма, його наповнення — що воно за чортівня? Чи, може, ви мені розтлумачите? Покажіть мені пальцем того, хто направду знає, що таке ця любов? Це все — міф, омана, міраж, вигадки прищавих підлітків, що дрочать під ковдрою на порножурнали. Любов! Патякати на цю тему можуть хіба що такі безталанні недопоети, як Він. Ось так само колись там якийсь поетик, схожий на Нього, просто кинув у народ це поняття — любов — і дурні люди захавали його, наче наживку, а тепер всі поголовно страждають через цю маячню, вигадують собі об’єкти поклоніння, пишуть інтимні вірші й недолугі пісеньки, і роздумують на кожному кроці про цілющість благородних почуттів! А я кажу вам — все це повна туфта і обман».
«Звісно, це ваша думка, і я не намагатимусь вас якось переконувати у зворотному. Але, знову ж таки, ваші особисті міркування не дають вам права таврувати всіх навколо, і ображати інших людей».
«Цікаво, і хто ж це мені заборонить робити? Може, ви? Не смішіть мене! Бачив я таких, як ви, в одному місці, і, знаєте, там пахне зовсім не французькими парфумами», — бородань виклично поплескав себе по сідницях, свердлячи поглядом Шульца.
«Панове, я вас благаю, тільки не треба сваритися!», — вигукнув лисий відповідальний секретар щотижневої газети, і став між Шульцем і вузькооким бороданем. Інші учасники бесіди — кілька чоловіків та жінок, що весь цей час мовчки курили поруч, також напружено завмерли на своїх місцях, очікуючи розвитку подій.
«А ніхто і не свариться. Просто я намагаюся пояснити прописні істини деяким невігласам від журналістики, які одурманюють народ пустопорожніми статейками про неіснуючих геніїв, чиє місце — на смітнику історії. Цих буцімто журналістів я б також розстрілював, а ще краще — вішав би на стовпах, причому відкрито, показово, у присутності дітей…», — виклично сказав вузькоокий, але закінчити не встиг. Кулак Шульца щосили врізався в щелепу бороданя, той заточився, хитнувся до сходів, його права нога на мить зависла у повітрі, і, не маючи опори, Арсен впав на асфальт під сходами.
Шульц вхопився за руку, відчувши гострий біль від потужного удару, а до бороданя підбігли дві жінки, які стали свідками їхньої жорсткої розмови. Проте той швидко оговтався, і, зірвавшись на ноги, кинувся на Шульца. Лисий відповідальний секретар та інші чоловіки стали йому на перешкоді, намагаючись стримати вузькоокого, але він прорвався крізь їхній заслін, і щосили врізався в Шульца, наче гравець команди з американського футболу під час атаки на ворота суперників. Зчепившись намертво, вони кілька разів вдарилися об стіну, а потім, втративши рівновагу, з усього розмаху впали на скляні вхідні двері Медіа-центру. На підлогу із дзенькотом посипалося розбите скло, і вони влетіли всередину. Продовжуючи злісно душити одне одного, вони вовтузилися на підлозі під дикий вереск бабусі-консьєржки, котра істерично тиснула одразу на всі «тривожні» кнопки свого пульту. Нарешті інші чоловіки розтягнули бійців у різні боки, і якраз цієї миті до них підбігла охорона будинку. Шульца і його супротивника заштовхали до кімнати консьєржки, але вони і тут продовжували кидатися один на одного, важко дихаючи і стискаючи від люті кулаки. Начальник охорони мусив викликати підмогу з охоронців сусідньої будівлі, але бійців все-таки довелося розвести по різних кімнатах.
А далі все було, як уві сні. На порозі з’явився Сашпаш та інші колеги Шульца, котрі з цікавістю оглядали місце бійки, та запитували у свідків, що ж насправді тут сталося. Начальник охорони наполягав, аби обох винуватців доправили на експертизу щодо наявності у їхній крові алкоголю, але завдяки Сашпашу це якось вдалося владнати. Опитавши свідків події, охоронці склали протокол щодо розбитих вхідних дверей і одразу виписали квитанцію на сплату завданих збитків. Виявилося, що вузькоокий бородань — новий репортер найвідомішої у місті газети, редакція якої знаходилася двома поверхами вище за журнал Шульца, тому витрати на встановлення нових вхідних дверей вирішили розподілити між обома виданнями. Бороданя і квитанцію на сплату своєї половини збитків прийшла забирати головна редакторка їхньої газети, і краєм вуха Шульц почув, як вона тихо сказала своєму співробітнику, коли вони проходили поруч:
«Це вам так не минеться, шановний. Щойно влаштувалися на роботу, а вже зчинили бійку, розбили скло, зганьбили нашу редакцію перед колегами. Я впевнена, що за кілька хвилин це все буде в Інтернеті, і цей скандал дасть зайвий козир нашим недоброзичливцям. Нам і так зараз важко зберігати добру репутацію напередодні виборів, але ваш вчинок може все зруйнувати. Ви розумієте це? Ні, я бачу, ви нічого не розумієте. У такому разі вас звільнено».