Шульц не знав, що відповісти, тому сидів, топлячи погляд у темно-коричневому питві. Христина почала збиратися. У душі Шульца зараз боролися два сильних почуття — він хотів схопити Христину, всадовити на місце, зупинити, обійняти, поцілувати, залишити із собою. І водночас бажав, аби вона швидше зникла звідси — так, ніби її ніколи й не було у його житті. Проте Христина пішла сама. Забравши сумочку і лискучі пальчатки, вона важко зітхнула, ще раз пильно поглянула на Шульца, похитала головою і рвучко пішла до виходу з кафе. Він гірко всміхнувся, борючись з наполегливим бажанням подивитися їй услід і ще раз прокричати, аби вона залишилась, одним ковтком випив увесь коньяк і запив його охололим чаєм. Замовивши собі ще порцію спиртного, він довго сидів, дивлячись у темне вікно і поринувши в свої невеселі думки...
Його стаття наробила чимало галасу вже в перші дні після виходу чергового номеру «Бомби». Їхній щотижневий журнал і без того користувався неабияким попитом у читачів, але з виходом матеріалу про Нього на редакцію обрушився цілий шквал телефонних дзвінків. І якщо одні читачі просто висловлювали подяку за цікавий матеріал, то інші — а таких була більшість — вимагали покликати до телефону особисто автора статті, і...
«...Я теж знав Його особисто! Уявляєте, якось я позичив у Нього двадцятку на бухло, і забув віддати. То Він мені жодного разу так і не нагадав про цей борг, хоча інші б на Його місці...»
«...Він колись був і моїм коханцем. І знаєте — те, що Він виробляв у ліжку, було просто фантастичним! Кращих коханців у мене не було ні до Нього, ні після. Його шалений язик...»
«...Даремно, шановні, ви робите з Нього ікону! Ви просто не знали Його в побуті, в звичайному житті. А я знав. Він був твариною, покидьком, гівнюком, блазнем...»
«...А ви хоч слухали Його пісні, пане авторе? На вашу думку, це можна назвати справжньою музикою? Сумніваюся. А, між іншим, вся молодь слухає записи Його групи, і це стає тривожним симптомом...»
«...Якось ми поїхали за місто — відпочивати на природу. Він також був з нами. І ось, коли всі вже були серйозно на підпитку, Він підбив усіх видертися на лінію електропередачі — висока така штука, як хмарочос...»
«...Колись у нас в редакції під час верстки чергового номера святкували день народження молодої репортерки. І один з гостей свята — неприємний такий мужик — всіх постійно діставав, чіплявся до дівчат, заважав працювати над випуском газети. І тоді Він схопив зі столу тарілку з тортом, і припечатав її до обличчя того дядька...»
«...Він погано вчився у школі, і взагалі — в класі Його не любили. Тому що Він випадав із загальної системи, був не таким, як усі. Ніколи не підкорявся наказам, мав особисту думку, і якщо Йому щось не подобалося...»
«...Завдяки Йому наша група вперше виступила на публіці. Він допоміг нам з концертами, ми кілька разів грали на розігріві у їхньої групи. А потім Він організував нам і ще кільком молодим гуртам справжні гастролі, і ми поїхали до моря виступати в нічних клубах...»
«...Його вірші проникають у самісіньку душу. Він — геніальний поет. Коли я вперше прочитала Його поезію, на мене наче зійшло одкровення! Я кілька днів не могла ані спати, ані їсти, і все читала, читала Його вірші...»
«...У своєму першому романі Він написав і про мене! Я — один з Його персонажів. Отой, про якого Він писав, що я — це ходяче відображення процесів гострого занепаду сучасного андеграунду. Так воно і є...»
«...Його проблема полягала в тому, що Він не любив щось у когось просити. А інколи треба було! Він не міг чи не вмів вчасно прогнутися, підстелитися, підлизати, підставити. Не хотів бути залежним, любив свободу...»
«...Він був найкращим начальником серед усіх, з ким мені довелося працювати. Бо ставився до підлеглих, як до рівних собі. І навіть коли Він звільнився від нас, ми й потім завжди запрошували Його на всі наші дні народження і спільні свята. Він завжди приходив, і це було для усіх нас справжнім святом...»
«...Він завжди нас шокував своїми вчинками — то піде купатися геть голий на переповненому дітьми і жінками пляжі, то підбурить увесь вагон у поїзді співати разом з ним під гітару, то видереться на якийсь пам’ятник, а потім влаштує бійку з міліцією, то матюкнеться у прямому ефірі на передачі, то приведе на якийсь закритий фуршет, куди запросили лише Його, купу своїх друзів, нікому там не відомих...»