«Ні. Тільки секс, скандали, бійки, наркотики, і смерть — ось теми, які завжди по-справжньому будуть цікавити народ і які завжди годуватимуть нас! Зарубай це собі на носі. Я не візьму цей матеріал в номер. Або ти напишеш іншу статтю, або переключайся на іншу тему. Наприклад, скандали, спекуляції та сенсації після виборів мера міста, або — як і де готуються святкувати Новий Рік наші крутелики. Тем безліч — бери будь-яку».
«Отже, ви не ставите цей матеріал?»
«Ні. Ані на цей номер, ані на будь-який інший. Можливо, стаття і непогана по-своєму, але не наш формат. Спробуй продати її комусь іншому — я не проти».
Шульц вийшов від начальника пригніченим і сумним. Але остання порада Сашпаша запам’яталася Шульцу, і він вирішив справді просунути свій матеріал у якесь інше видання. Однак йому навіть не довелося нічого робити у цьому напрямку. Цього ж дня йому зателефонували зі столичного культурологічного журналу і, висловивши щире захоплення першими статтями про Нього, запропонували зробити якийсь нестандартний матеріал і для них. Шульц, не довго думаючи, одразу вислав їм статтю, яку не взяв Сашпаш. Редактор культурологічного журналу був у захваті від отриманого матеріалу і пообіцяв, що він вийде вже у найближчому номері. Це потішило Шульца, проте він не хотів відступати від теми, котру розпочав у своєму журналі, і тому гарячково вигадував, про що б йому ще написати.
Цього вечора Шульц вийшов з редакції пізно. Оскільки на вулиці, не зважаючи на середину грудня, було доволі тепло і лагідно, він вирішив трохи пройтися, подихати свіжим повітрям, подумати. Шульц з юності дуже полюбляв довгі піші прогулянки — тоді до нього приходили найцікавіші та найоригінальніші ідеї. Останнім часом він гуляв нечасто, постійно кудись поспішаючи і ніби від чогось повсякчас втікаючи. Коли вони переїхали сюди з Христиною, то майже кожен вечір присвячували вивченню цього міста, влаштовували одне одному несподівані пішохідні екскурсії та пікніки. Але з часом вони виходили на прогулянку все рідше, поступово занурюючись у щоденні проблеми і безперервну роботу. Христина наполегливо будувала кар’єру дизайнера, у неї почалися відрядження, виставки і покази, а він змінив кілька місць роботи, підшукуючи більш вигідні пропозиції. Востаннє вони разом гуляли містом напередодні його від’їзду закордон, ще навесні. Повернувшись звідти через два тижні, Шульц дізнався, що Христина вирішила покинути його.
Заглибившись у спогади, він і не помітив, як вийшов на проїжджу частину якогось жвавого перехрестя. Шульц оговтався лише тоді, коли його ногу зачепила машина, що вилетіла з-за повороту на шаленій швидкості. Від зіткнення він поточився, втратив рівновагу і впав на асфальт, боляче вдарившись головою…
Що є пекло? Напевно, те, що пече зсередини, не дає спокою, ані секунди рівноваги, ані кілобайту саморозуміння. Те, що спопеляє дні, наче підпалені у коматозному збайдужінні, вже прожиті й давно забуті сторінки настінного календаря. Це та трясовина, куди постійно засмоктує будь-які потуги бути смиренним. Натомість залишається натруджена, намозолена, але й викохана, випещена гординя, і з нею також — возвеличення себе, несамовита любов до своєї внутрішньої мильної бульбашки, яка ось-ось має луснути в пориві цього самопоклоніння. Але хіба це ті гріхи, за які потрапляють до пекла? І як тоді бути із усвідомленням себе єдиним обраним? Адже по-своєму обрані всі люди, якщо вже прийшли на цей світ. І коли один з них намагається піднестися над іншими, кинути поглядом у вічну і безкінечну невідомість, це стає сигналом й для інших — можна порушувати встановлені правила. Тобто любити себе більше за світ, який і було створено задля них. Відтоді починається пекло — скажене, убивче, руйнівне. Назад шляху вже немає — лише вперед. Але на те воно й пекло, аби не знати до останнього кроку, чи пекло це насправді, а чи омріяна Ойкумена? Як і не знати про себе самого до кінця — чи й був ти насправді, а чи не намріяв, бува, собі усього цього з темних глибин небуття? Але, не пізнавши пекла, ніколи не дізнаєшся, наскільки сильною є твоя любов до себе, а, отже, чи було реальністю все твоє життя. Ввергатися в пекло — ось єдиний можливий шлях для тих, хто вирішив пізнати цю незбагненну таїну. А позаду залишається рай — незнання, тиша, спокій.