…Отямився Шульц у лікарні, на ліжку в двомісній палаті. Не відразу зрозумівши, де він і що з ним, журналіст обережно озирнувся довкола, і у нього вмить запаморочилося в голові. Знову заплющивши очі, він кілька секунд приходив до тями і лише потім наважився обдивитися кімнату ще раз. Друге ліжко в палаті було порожнім і, вочевидь, нещодавно застеленим. На тумбочці поруч стояли дві пляшки мінеральної води, пластиковий стаканчик і лежала пачка якихось великих блакитних пігулок. На підвіконні розкинуло розкішне зелено-жовте листя якась невідома Шульцу квітка у рожевому пластмасовому горщику. Зі стіни над його ліжком з доволі якісної репродукції загадково посміхалася Мона Ліза.
Раптом двері в палату прочинилися і на порозі з’явилася молоденька медсестра у спокусливому білому халатику і чепчику, які Шульц раніше бачив хіба що у закордонних порнофільмах. Лагідно посміхнувшись, вона сказала, що у нього струс мозку і йому доведеться як мінімум тиждень-півтора провести у лікарні. Після цих слів Шульц одразу пригадав, як вчора його зачепила машина і він при падінні боляче вдарився головою. На його німе питання, як він тут опинився, медсестра відреагувала миттєво:
«Вас привіз сюди той водій, що збив вас. При падінні ви втратили свідомість. Окрім струсу, ніяких інших ушкоджень у вас немає. Вам відразу надали усю належну допомогу і поклали до цієї палати, до речі, однієї з найкращих у нашій лікарні. Ми перевірили ваші документи, дізналися, що ви журналіст, і вже попередили ваше керівництво, що ви тут. Вони обіцяли невдовзі когось до вас прислати. А зараз я вам поставлю крапельницю — лікар наказав разом із терапією проти струсу мозку скористатися нагодою і почистити Вам організм. Це суттєво покращить ваш стан», — і вона почала поратися біля нього з крапельницею. При цьому Шульц подумки відзначив, що такий набір препаратів зазвичай вливають хронічним алкоголікам, аби вивести їх зі стану перманентної абстиненції.
Щойно медсестра пішла, до палати майже вбігла його колега Галя — розхристана, розчервоніла, помітно схвильована. Миттю оцінивши ситуацію, вона полегшено зітхнула і присіла біля ліжка Шульца.
«Ну ти й налякав нас усіх! Уже пішли чутки, що ти ледь живий. А я бачу, що все гаразд. Струс мозку — це, звичайно, серйозно, але видряпаєшся. Ти ж у нас сильний!», — вона натягнуто посміхнулася і похапцем додала, — «Тільки не подумай, що я приїхала до тебе з власної ініціативи. У мене нагальних справ і без тебе вистачає. Це Сашпаш наказав мені дізнатися, як ти тут. А ще він просив тобі переказати, що передумав, і бере твій останній матеріал на найближчий номер. Він сказав, цим робить тобі поступку, але вперше і востаннє. І, до речі, оплату твого лікування взяла на себе наша редакція».
Слухаючи колегу, Шульц усвідомив, що туманно пригадує події останніх днів, і, зокрема, те, чому Сашпаш робить йому поступку. Від спроб згадати вчорашній день у нього неймовірно розболілася голова, і він сказав про це Галі.
«Гаразд, не напружуйся, ще встигнеш обміркувати це. Краще поїж ось фруктів — це я вже від себе тобі купила», — і Галя поклала на тумбочку біля ліжка величезний пакет з яблуками, бананами, ківі та мандаринами. Глянувши на телефон, вона підвелася і на прощання потиснула колезі руку, — «Швидше повертайся до роботи. Схоже, твої матеріали все-таки зачепили народ. Дзвінки до нас не припиняються ні на хвилину. Усі питають тебе і бажають висловити своє бачення ситуації з Його зникненням. Наклад журналу доведеться збільшувати вже цього тижня — твої статті позитивно вплинули на попит. Так що, як вийдеш, можеш вимагати у Сашпаша премію!»
Галя пішла, ще раз посміхнувшись йому у дверях, і Шульц залишився наодинці зі своїми думками. Проте довго побути на самоті йому не дали. Коли надворі почало сутеніти, двері у палату обережно прочинилися, і з-за них спочатку вигулькнуло чиєсь обличчя, риси якого Шульц не міг добре розгледіти через сутінки і важку голову, а потім і весь гість, ніби тінь, безшумно просочився до кімнати і легкою ходою в два кроки опинився біля ліжка. Це був худорлявий низенький чоловічок років за п’ятдесят — збуджений, засмиканий і весь якийсь тривожний.
Приклавши палець до вуст, чоловік зробив знак не шуміти і залякано обдивився кімнату, зупинивши каламутний погляд збляклих водянистих очей на другому порожньому ліжку. Врешті, пересвідчившись, що їх більше ніхто не чує, гість тихо проговорив:
«Я знаю, чому ви тут! Це ви мудро і правильно вчинили, сховавшись у лікарні. Молодець!», — чоловічок беззвучно розсміявся, закинувши назад коротко стрижену сиву голову, але відразу схаменувся і спохмурнів, — «Але не думайте, що вони не зможуть дістатися до вас тут. Усе-таки це не закрита і не секретна лікарня, а звичайна. Тому довго переховуватися ви тут не зможете».