Саме такого дня Шульц вийшов з лікарні і невдовзі опинився біля центральної площі міста, де завжди проводилися всі визначальні заходи, свята, мітинги і концерти. Ще за кілька вулиць до площі він почув голосні вигуки і скандування юрби, переплетені з музикою і чиїмись натхненними промовами, котрі лунали з потужних звукових порталів. За хвилину Шульц вийшов на площу і побачив кількатисячний натовп з прапорами і плакатами навколо великої сцени. Він підійшов ближче і не повірив власним очам, став, як укопаний, посеред площі, не маючи сил ступити далі. Це була молодіжна новорічна акція на Його честь.
На сцені з промовами виступали різні культурні та політичні діячі — начальники управлінь культури, керівники молодіжних осередків правлячої партії, провідні журналісти, декілька Його колег по музичній діяльності. За їхніми спинами готувалися до виступу кілька рок-гуртів, оскільки сама сцена була з підігрівом, а на вулиці був стабільний «нуль градусів». Біля сцени висіли два великих екрани, на яких без звуку транслювалися кліпи Його рок-групи. Інколи промови зі сцени переривалися трансляцією Його пісень, і тоді глядачі на площі танцювали, аби зігрітися, підспівували, скандували назву Його групи. Це була весела й говірка молодь, вочевидь, нагнана з усіх місцевих вишів, яка з насолодою тусувалася під сценою. Молоді люди тримали в руках плакати з доволі нечіткими відбитками Його фотографій і неоковирними написами типу: «Ми тебе ніколи не забудемо!», «Він назавжди в наших серцях!», «Молодіжне крило Партії Районів пам’ятає про нашого Поета!», «Хай живе дружба народів!» Деякі тримали національні прапори і партійні стяги. Обабіч сцени тулилися невеличкі пересувні лотки, де торгували футболками із Його зображенням, дисками Його групи та наклейками з їхнім логотипом, Його книгами, та іншою атрибутикою. Побачивши ціни на цю продукцію, Шульц мимоволі відсахнувся — надто високими для молоді вони були.
Наступної миті його увагу привернув черговий промовець, якого зустріли гучними оплесками і вигуками. Це був нещодавній кандидат у мери міста від теперішньої правлячої партії — високий чорнявий чоловік з вічною білозубою усмішкою на тонкому смаглявому обличчі. Привітавшись із учасниками зібрання, вічний кандидат у мери виголосив коротку промову, від якої у Шульца всередині все захололо:
«Сьогодні всі ми тут зібралися, аби вшанувати пам’ять нашого видатного земляка, ім’я якого назавжди залишиться в історії культури нашої країни. На жаль, Його зараз немає поруч з нами, але у нас є Його пісні, Його твори, Його поезія. Я і наша Партія Районів зробимо все можливе, аби Його творча спадщина дійшла до якнайширшого кола молоді. Адже Він писав і співав про всіх нас, про своє улюблене місто, про цей народ, про красу рідного краю. За життя Його незаслужено обходила увагою громадськість, а попередня злочинна влада не давала Йому вільно дихати у творчому плані. Тепер часи змінилися, на щастя для всіх нас. І вони зміняться ще більше, у кращий бік, як тільки я стану мером нашого міста, у тому числі і завдяки вашій допомозі! А це неодмінно станеться, рано чи пізно. Ця новорічна акція — лише перший крок у пропагуванні Його імені. Наступного року ми плануємо цілу серію подібних заходів та цікавих імпрез, пов’язаних з Ним. Бо Він схожий на кожного з нас і водночас — ні на кого не схожий. Він живе в кожному з нас завдяки своїм творам. І ми всі також є частинкою Його...», — вічно-усміхнений кандидат у мери трохи зам’явся, вочевидь, загубивши основну думку промови, але до нього вмить підскочила невисока жіночка-помічник, щось швиденько зашепотіла йому у вухо і за кілька секунд білозубий кандидат повернувся до мікрофона, — «Отже, передноворічне свято на Його честь вважаю відкритим! На вас чекає концерт відомих у місті груп, які, окрім власних творів, виконають також обробки Його пісень. Усіх — з Новим Роком!», — після цих слів натовп заревів від задоволення і концерт розпочався.
Шульц не залишився на площі, а рушив у нетрі міста, глибоко вражений цим видовищем. Отже, Галя мала рацію, коли попереджала про якусь занадто агресивну увагу до Нього з боку влади. Шульцу було досить того, що він побачив, аби вже зараз зрозуміти всю облудність такого неприховано комерційного і корисливого підходу до збереження пам’яті про Нього. Він набрав номер Галі і поділився з нею своїми тривожними думками. Галя особливо нічого не говорила, лише зосереджено мовчала і зрідка хмикала у трубку. Нарешті вона вичавила з себе: