Прокинувшись у ліжку з Анною, він з надією поглянув у вікно, за яким неохоче займався блідий новорічний ранок. Обережно вислизнувши з-під неприємно колючої ковдри, він якомога тихіше зібрав з підлоги свої розкидані речі і вийшов у темний коридор. Намагаючись не шуміти, він нашвидкуруч одягнувся, намацав на підлозі свої чоботи і відчинив вхідні двері. Він взувся вже на сходах біля ліфту, який чомусь не працював, спустився на перший поверх і вийшов у засніжений ранок. Він погано знав цей віддалений спальний район, куди вночі потягла його Анна, відмовившись їхати до нього. Судячи з дзвінкої тиші, що придавила до землі цю частину міста, дістатися о цій порі до центру буде вельми проблематично. Не сподіваючись дочекатися бодай якогось транспорту, він поплівся вздовж проїжджої частини, роздратовано шукаючи по всіх кишенях цигарки. Він навіть не помітив, як до нього під’їхала і пригальмувала лискуча чорна машина. Передні дверцята відчинилися і до нього, припадаючи на вільне сидіння, звернувся невідомий чоловік в окулярах і з довгими чорними вусами:
«Вітаю! Все місто спить після бурхливої ночі, а ви вже кудись прямуєте! Ще й самі! Сідайте, я вас підкину, куди вам треба!»
«Здається, ми не знайомі...», — тихо пробурмотів він.
«Так, моє ім’я навряд чи вам відоме. А ось я вас знаю. Та й чому ви здивовані? Вас усі знають і шанують. Дякувати Богу, що ви повернулися!»
«Ось воно що!», — зірвалося з його вуст і він раптом згадав усе, що відбулося з ним учора... і тепер уже минулого року.
Подумавши секунду, він вмостився на передньому сидінні лискучого авто і назвав свою адресу. Господар машини помітивши, що його пасажир продовжує нервово шукати цигарки, і простягнув йому коробку дорогих кубинських сигар, довгих та міцних, та золоту запальничку. Заглибившись у свої думки, попихкуючи запашним сигарним тютюном, він аж здригнувся, знову почувши голос свого попутника:
«Знаєте, якщо підвозиш таку відому людину, неможливо втриматися від питань, що так і крутяться на язику. Тим більше, коли вдома розповім своїй дочці, що підвозив вас, вона мені ніколи не пробачить, якщо не спитаю у вас дещо».
«Гаразд, питайте», — він похмуро поглянув на водія і знову затягся сигарою.
«Тоді розкажіть, будь ласка, як ваша група потрапила у спільний концертний тур з «Зайцями» — це, до речі, найулюбленіша група моєї дочки... Ну, і ваша група, звісно, теж її улюблена», — вчасно додав власник лискучої машини.
«А, із цими? Все було дуже просто. Мені якось зателефонував один знайомий продюсер і ми з ним домовилися...», — він навіть не розумів, що говорить зараз цьому чоловікові з вусами і в окулярах. Слова вилітали незалежно від його думок. Він говорив, говорив, говорив, не задумуючись над змістом, не зупиняючись ані на мить, навіть не дослухаючись до себе — так, наче звично повторював заздалегідь підготовлений і завчений текст, ніби робив це кілька разів щодня. Здавалося, тепер його неможливо було зупинити — він міг говорити годинами поспіль і з кожною хвилиною все більше розпалювався, заводився, входив у азарт.
Таким чином він розповідав свої історії до самого будинку, а потім ще деякий час, поки вони сиділи в машині під під’їздом і курили сигари. Нарешті, господар лискучої машини здався, піднявши руки догори, і сказав, що йому вже час їхати у справах.
«Думаю, донька буде дуже задоволена вашими цікавими історіями. Лише б запам’ятати бодай частинку того, що ви мені розповіли! Дякую вам. До речі, ось моя візитка — якщо буде щось потрібно, звертайтеся сміливо! Чим зможу — завжди допоможу. Хоча, краще б моя допомога вам ніколи не знадобилася», — усміхнувся вусань.
Вони потиснули один одному на прощання руки, він навіщось продиктував випадковому прихильнику свій номер телефону та вийшов з машини. Провівши поглядом лискуче чорне авто, що поступово зникало у хащах старих дворів, він поглянув на візитку. Там значилося: «Максим Борсук. Директор бюро ритуальних послуг». Криво посміхнувшись, він сховав візитку до кишені і пішов додому. На площадці під його дверима сидів, сховавши долоні в рукава пальта і втягнувши голову в комір, Посвячений. Він копнув його ногою і той, прокинувшись, одразу схопився на ноги.
«Я чекав вас усю ніч! Повелителю, я хочу запропонувати вам одну цікаву ідею. Вам треба повернутися тріумфально, феєрично, так, щоб про це одразу дізнався весь світ! Я знаю, як це зробити. Вам потрібно зібрати велику прес-конференцію, запросити на неї всі телеканали, радіостанції, газети, і повідомити через них усьому світу, що ви повернулися! Нехай всі знають, що ви знову з нами... Як вам така ідея?»