Що є рай? Напевно, те, що заспокоює зсередини, умиротворяє, назавжди врівноважує, дає саморозуміння. Те, що наповнює сенсом дні, наче розмальовані яскравими неземними фарбами, ще не прожиті і неодмінно щасливі сторінки настінного календаря. Це та оаза, звідки щомиті випромінюється смиренність. А в душі відчувається гармонія, і з нею також — возвеличення всього сущого, лагідна любов до загальної всесвітньої нескінченності, яка існуватиме доти, доки існуватиме спільне щастя. Але хіба це ті чесноти, за які потрапляють до раю? І як же бути із усвідомленням усіх людей обраними? Адже ти теж серед обраних, коли вже прийшов у цей світ. І якщо людство намагається піднести тебе над собою, осягнути твою тимчасову і обмежену в часі визначеність, це стає сигналом й для тебе поводитися згідно із встановленими правилами. Тобто, любити світ більше за себе, бо тебе і було створено задля нього. Відтоді починається рай — тихий, плодоносний, творчий. Назад шляху вже немає — лише вперед. Але на те він і рай, аби відтепер бути впевненим, знати, що це він — справжній, а не вигадана тобою Ойкумена. Як і знати про себе самого — ти є насправді, ти бачиш все це зі світлих високостей буття. Пізнавши рай, одразу дізнаєшся, наскільки сильною є твоя любов до світу, а, отже, наскільки реальним було і є нині твоє життя. Здійматися до раю — ось єдиний можливий шлях для тих, хто вирішив осягнути цю незбагненну таїну. А позаду залишається пекло — незнання, галас, неспокій.
…Він вийшов на гірську дорогу, уважно оглянув навсібіч берегову смугу, подивився, затуляючи чоло долонею, на біле-біле, аж полотняне сонце у безмежно синьому небі, примружився, посміхнувся, хитнув головою, а потім повільно спустився до моря, що грайливо шурхотіло камінцями і муркотіло про щось своє так близько — лише руку простягни. Привітавшись з морем, як зі старим найкращим другом, він дістав із води невеликий плаский камінець, і, нахилившись, запустив його по ледь помітних хвилях, радісно споглядаючи, як він відштовхується і підскакує над водою.
Вдосталь надихавшись свіжим бризом, він підійшов до великого синього баркаса, що якраз готувався вийти в море під вітрилами. З цікавістю оглянувши човен, він звернувся до першого-ліпшого рибалки місцевою мовою, знання якої тепер постійно вдосконалював:
“Trebate mornara na brod?”[1]
Засмаглий до чорноти старший рибалка у всьому білому, чомусь схожий на перевізника янголів небесним океаном, подивився на чужоземця пильно, суворо, прискіпливо, а потім несподівано широко посміхнувся і сказав, блиснувши золотим зубом:
“Zdravo, brate! Pridružite nam se!”[2]...