Софi запропонувала ввести додатковi правила гри i повторити турнiр, щоб таки виявити чемпiона. Було прийнято "цiлком природне право" пiшакiв iти не тiльки вперед, а й назад. Вважалося, що повторення ходiв, окрiм вiчного шаха, не дає нiчиєї. Дозволялася рокiровка, якщо король, походивши, повернувся на своє мiсце.
Турнiр переграли за новими правилами, i знову кожен добився нiчиєї! Софi теж не мала жодного виграшу...
Допомiжний екiпаж остаточно зневiрився в шахах i облишив гру. А водночас i всяку корисну дiяльнiсть.
Софi металась в Операторськiй, як у клiтцi. Передбачала: насувається катастрофа, а як запобiгти їй, не знала.
Переговори з Уїлфулом нiчого не дали. Вiн дотримувався якоїсь, на думку Софi, нелогiчної логiки, i переконати його вiдновити статус-кво не було нiякої змоги. Мабуть, в його думаючому апаратi сталися незворотнi змiни.
Подiї на "Кентаврi" невблаганно рухалися до тiєї точки, коли Софi змушена буде вдатися до крайнього заходу: ввiмкнути сигнал пробудження Головного екiпажу.
Хитрий Уїлфул поводив себе так, наче нiчого й не сталося, але хiба можна обманути чутливiсть Софi? Кожного разу, коли погляди їхнi зустрiчалися, Старша операторка вiдчувала його нещирiсть, пiдступнiсть. Вiн, без сумнiву, знав, що Софi розкусила його, але продовжував гру. Про його намiри Софi нiчого певного не знала, та була насторожi. I ось Уїлфул зробив хiд конем.
- Саме час провести перевiрку сигналiзацiї, - якось сказав вiн, дивлячись на Софi з екрана. Ще й пояснив: - Згiдно з Розпорядком.
- Це добре, що ти згадав про Розпорядок, - не без iронiї обiзвалась Софi. - I саме про сигналiзацiю... Гаразд, я зроблю перевiрку.
Уїлфул стрельнув на неї злiсним поглядом i одразу вимкнувся.
Софi вiдчула самотнiсть. Байдужим поглядом окинула панелi, екрани осцилографiв, i на якусь мить усе де здалося їй незначним i... безглуздим. Але то була тiльки миттєва тiнь. У неї є мета, i життя її сповнене високого сенсу!
Невдовзi мала вiдверту розмову з Уїлфулом.
- Чого ти зрештою добиваєшся? - спитала, дивлячись йому в вiчi.
- Приєднуйся до нас, - в голосi Уїлфула чулися удавано-щирi нотки. - Ти ж замкнулася в операторськiй, i тiльки електронiка з'єднує тебе з "Кентавром". А колись ми розмовляли безпосередньо, не з екранiв.
- Ти забув, що всi ми вiдповiдаємо перед Головним екiпажем.
- Викинь цю думку з пам'ятi, Софi, i нехай нiщо не сковує твоїх дiй.
- Це був би злочин. Головний екiпаж...
- Головний екiпаж... - повторив Уїлфул, i губи йому скривила саркастична посмiшка. - Ти його бачила?
- Що ж з того, що не бачила? Попереднє поколiння допомiжникiв передало нам цю естафету...
- Казка, мiф, вигадки, якi заважають нам жити. От проведемо археологiчнi дослiдження, й ти переконаєшся сама.
- Нiяких дослiджень! - вигукнула Софi. - Як тiльки ви спробуєте проникнути до анабiозного сектора, я одразу ввiмкну сигнал Пробудження!
- То сигнал в нiкуди i нi до кого. Хiба його злякаються роботи з лазерними рiзаками?
- Стережись, Уїлфуле! Ти занадто далеко зайшов!
- Шкода, що тебе нiщо не цiкавить, навiть археологiя.
- Я попередила.
Рiшучим жестом Софi вимкнула екран. Хай Уїлфул затямить, що рiшучостi їй не позичати.
Сподiвалась, вiн вгамується. Але...
Загримотiло, застугонiло, наче "Кентавр" застогнав од болю. З обхiдної галереї зазмiївся зеленкуватий, ядучий дим...
Старша операторка вмить оцiнила ситуацiю. Вона мусить дiяти рiшуче, iнакше - катастрофа.
VI
Задимлену атмосферу "Кентавра" пронизали гучнi акорди. Суворi, урочистi звуки виривалися з надр корабля, кружляли над його бортами й палубами, то припадаючи до них, то пiдносячись угору. Нiби птицi - провiсники бурi.
Уїлфул зупинив роботiв i розгублено поглядав на своїх товаришiв, що юрмилися бiля люкiв обхiдної галереї. А простiр повнився й повнився музикою, i здавалось, що їй не буде кiнця. "Що ж це виходить? - стривожився Уїлфул. Лякає? Чи й справдi..." А музика пронизувала його всього, викликаючи якесь непевне передчуття, тривогу. Те саме дiялося й з його товаришами. Такi веселi, безпечнi й зухвалi до цього, зараз вони стояли знiченi, настрашенi хтозна-чим.
Музика Пробудження гримiла й гримiла. Здавалось, вона проривається крiзь непроникний купол i сповнює собою космос.
Допомiжний екiпаж слухав ту музику в зацiпенiннi, яке раптово скувало рухи, страхом наповнило очi. В головi Уїлфула кружляла одна думка: "Почекаємо... побачимо... - Вiн аж головою труснув, але цi двоє слiв струмували по замкнутому колу: - Почекаємо... побачимо..."
I вже уявляв, як розходяться стелiтовi щити i в тунель вступають один за одним дужi красивi велетнi - Головний екiпаж...
Та минав час, а нiкого не було.
Музика вмовкла. Настала моторошна тиша.
Хлопцi з Допомiжного екiпажу нiяково перезиралися, зацiпенiння спадало з них, як пожухла шкiра, i ось деякi вже почали обмiнюватись iнформацiєю:
- Що це було?
- Це штучки нашої Софi.
- Музикальний антракт!
Обiзвався Уїлфул, обводячи всiх поглядом:
- Тепер ми знаємо, що нiкого, крiм нас, на "Кентаврi" нема.
- То все її химери!
- Байки...
- Розкопки дадуть нам вiдповiдь!
- Розкопки!
Уїлфул поклав руки на коробочку дистанцiйного керування, прикрiплену до пояса, i натиснув кнопку. Роботи, що були незграбно застигли в тунелi, наче прокинулись зi сну. Блиснули цiвки лазерiв, засичав метал, i знову зазмiївся зеленкуватий дим.
VII
Нарада Головного екiпажу розпочалася у великiй рубцi Керманича.
Блiдi обличчя, синцi пiд очима, особливо в жiнок. Пiсля камер анабiозу зореплавцi були ослабленi, кволi, вкрай знесиленi, але ситуацiя на "Кентаврi" вимагала негайного втручання.
Сидiли похмурi, невеселi. Нi жарту, нi посмiшки, настрiй пригнiчений. Ще там, в камерах анабiозу, коли пiд музику Пробудження поволi верталася свiдомiсть, з трепетною радiстю думали: сталось! досягли! А воно, бач, не пройшли й половини вiдстанi. Омрiяна планетна система ще залишалась неймовiрно далекою.
Знайомилися з Лiтописом "Кентавра" - електронна пам'ять видавала тремтливi рядки на екран, - але зосередитись було важко, думки розбiгалися, й, може, вiд того кожен вiдчував, як поболює голова.
Нарештi Керманич попросив Софi вимкнути екран i висловитись самiй. Вона ждала цього й була готова дати вiдповiдь на запитання членiв Головного екiпажу. Стала бiля посiрiлого екрана i кiлька секунд, немов загiпнотизована, дивилась на цих загадкових людей - синiв i дочок Землi. Бачила їх уперше, та ще й так близько. У фiльмах - то ж тiльки тiнi, а тут ось - живi!
- Аномалiя поведiнки Допомiжного екiпажу наростала поволi, отак, як у прямiй починається крива...
Софi розповiла, як вона пробувала вплинути на хiд подiй, виграти час, адже кожен порух сферичного календаря наближає "Кентавр" до мети. Та коли виникла загроза для Головного екiпажу...
- Ти зробила цiлком правильно, ввiмкнувши сигнал, - сказав Керманич. Але як ти змогла не приєднатися до них?
Зореплавцiв обвiяло холодом: якби Софi була заодно з Уїлфулом, їм би не сидiти зараз отут, вони б нiколи бiльше не побачили свiтла зiрок...
- Почуття обов'язку, - вiдповiла Софi, - ось що втримало мене вiд згубного кроку.
- Почуття обов'язку... - замислено повторив Керманич. Помовчав трохи, а тодi звернувся до бiонiкiв-програмiстiв: - Чули, товаришi? Почуття обов'язку!
Коли Софi розповiла про шаховi турнiри, Керманич усмiхнувся:
- Число варiантiв у шахах приблизно дорiвнює 10 у 120-му ступенi. Усе людство за все своє життя, нiчим iншим не займаючись, не змогло б перебрати їх. Шахи - невичерпна творчiсть, саме творчiсть.
Софi стояла мовчки i думала про свою обмеженiсть.
Потiм промовляли конструктори, астрономи, бiонiки, медики, психологи... Йшлося про недосконалiсть поведiнки Уїлфула i його товаришiв. Кожен iз фахiвцiв намагався виявити конкретнi причини, прорахунки програми тощо. Це пiдкрiплювалося складними розрахунками.
Уважно вислухавши всiх, Керманич сказав:
- Причина, товаришi, лежить значно глибше... Це явище треба розглядати у фiлософському планi. Немає i не може бути застиглої форми матерiї. Це рух, процес, i в ходi його кiлькiснi параметри неминуче призводять до якiсних змiн. Для нас важливо з найбiльшою iмовiрнiстю передбачити порiг, межу, коли настають цi якiснi змiни...