П. Кропив’янський, Я. Тумаркін
В лабіринтах абверу
ПЕРЕДМОВА
По всій Європі височать пам'ятники жертвам фашизму. Та не завжди ці скорботні меморіали встановлено на місцях колишніх боїв. Десятки мільйонів людей в роки другої світової війни загинули не у відкритих сутичках армій антигітлерівської коаліції з вермахтом і його сателітами, а були підло знищені фашистськими таємними службами. Почавши з політичних убивств своїх противників ще до захоплення влади, нацисти згодом винайшли методи масового нищення цілих народів, проголосивши німецьку расу єдиною, покликаною панувати в світі «неповноцінних».
Удень і вночі діяла індустрія смерті. Не згасав вогонь у крематоріях Бухенвальда й Освенціма, Майданека й Треблінки. Завивав отруйний «циклон» у вщерть забитих стариками, жінками, дітьми газових камерах Дахау і Заксенхаузена. Вмирали за колючим дротом закатовані голодом і щепленням тифу радянські військовополонені. Новоявлені рабовласники полювали з собаками на молодь тимчасово окупованих районів, щоб відправити її на каторгу до рейху. На живі багаття перетворили фашистські бузувіри населення багатьох російських, українських, білоруських сіл-побратимів Хатині, Лідіце та Орадура.
Усе це було справою рук РСХА — Головного імперського управління безпеки (в якому об'єдналися гестапо та СД), абверу, різних зондер- та ейнзатцкоманд. На підозру було взяте й населення самої Німеччини та її сателітів. У 1942 році Гіммлер опублікував у фашистській газеті «Дас шварце корпс» об'яву, в якій застерігав: «У Німеччині та союзних їй країнах кожний державний діяч, кожний чиновник і генерал має знати: якщо він працюватиме на іноземні держави — його спостигне страшна кара… Кожний учасник ворожої змови буде повішений найближчої ночі!». Хоч якою неймовірною здається об'ява Гіммлера — вона є фактом. Бо чому, власне, мав соромитися рейхсфюрер СС, коли тотальне шпигунство стало офіційною доктриною «тисячолітньої імперії»!
Автор цієї доктрини — перший заступник і найближчий друг Гітлера — Рудольф Гесс поставив перед своїми співвітчизниками таку вимогу: «Кожен може й повинен стати шпигуном, і тоді не лишиться таємниці, про яку не можна було б довідатись».
Надто довго перелічувати таємні служби гітлерівської Німеччини. Вони існували. навіть при міністерстві пропаганди і в складі самої нацистської партії. Майже всі райони світу стали об'єктами підривної діяльності фашизму, Та де б не перебували ті підривні організації, чим би не займалися — військовою, дипломатичною, економічною розвідкою, радіостеженням чи диверсіями — вістря їхніх атак було спрямоване насамперед проти Країни Рад.
Особливу роль у підготовці війни відіграв абвер — військова розвідка і контррозвідка — найстаріший, найдосвідченіший, найбільш розгалужений з таємних органів рейху.
Абвер у перекладі з німецької означає відсіч. Це слово звучить, отже, синонімом до слова оборона. Та абвер ніколи не стояв на позиціях захисту. Він завжди був знаряддям агресії, активним виконавцем сумновідомої політики «дранг нах Остен» (похід на Схід). Особливо широко почала діяти військова розвідка після приходу в «Лисячу нору» (так називали головну резиденцію абверу) адмірала Канаріса.
На Заході про шефа абверу чимало написано. Створено цілу фільмотеку. Одні автори намагаються облагородити Канаріса, доводячи, ніби він був лише професіональним військовим, солдатом, який тільки виконував волю верховного головнокомандування і більше ні в що не втручався. Інші, як от англійський журналіст Іан Колвін у своїй книзі «Подвійна гра», посилаючись на контакти шефа абверу під час війни з керівними колами Англії, а пізніше США, малює головного шпигуна рейху людиною-загадкою, таким собі сфінксом XX століття і вигукує: «Хай читач сам судить, ким був Канаріс — німецьким патріотом чи-англійським шпигуном, європейським державним діячем чи космополітичним інтриганом, агентом-двійником чи пророком».
Робляться і більш одверті спроби обілити «пророка», а заодно применшити значення абверу порівняно з привілейованою таємною службою СС, зобразити абвер опозиційно настроєною групою «професіональних офіцерів», непричетних до нацистських злочинів. Навіть численні провали абверу, зокрема у двобої з радянською розвідкою, пояснюють нібито «недостатнім впливом» Канаріса у вищих сферах. Чи так?
У книзі читач знайде відповідь на ці запитання. Повість переконує в тому, що Вальтер Вільгельм Канаріс був не сліпим виконавцем волі Гітлера, а його однодумцем, давнім, лютим, непримиренним ворогом радянського ладу, робітничого класу Німеччини, військовим злочинцем. А те, що коїло «хатнє військо» абверу — карателі зондерфюрера Долла, легіонери з «Нахтігаля», диверсанти з дивізії «Бранденбург-800», — лише стверджує мудрість старої народної приказки: «Який пастух, така й череда».