— Вік не забуду вашої доброти, гер начальник. Ось тільки мотнуся, віддам Конокову завтрашній партизанський пароль — і через п'ять хвилин чекайте мене на пристані.
— До початку операції вісімнадцять годин — встигнеш. А прийдеш у штаб, більше не випустять. Командир корпусу наказав замкнути тебе в окремій кімнаті й вартового поставити. Ходімо ж прямо на берег. І, не ображайся, більш як півсклянки не дам.
Через півгодини, прихопивши з собою вудки, повну флягу спирту й закуску, обидва вже сиділи в шлюпці. Ягор на веслах, Павло — на кормі. Однією рукою він тримав кермо, — другою — вудку.
— Чи не дуже далеко ми забралися? — занепокоєно спитав Ягор, помітивши, що Астров вирулює все мористіше.
— Якщо тобі судилося втопитись, то це може трапитись і за три кроки від берега. До того ж не забувай: маєш справу з моряком. Ну, а якщо дуже боїшся — хильни для хоробрості. Тільки пам'ятай умову: не більш як півсклянки.
З цими словами Павло простягнув сусідові флягу й відвернувся, закидаючи вудку. За його спиною булькотіло досить довго. Потім хруснув прикушений «Шамілем» огірок.
— Хоч добре закуси, а то, диви, ще в море звалишся!
— Хто, я? Від такої капочки! Та мене й троє у воду не зіпхнуть…
Минуло ще з годину. На дні шлюпки билося вже з десяток сріблястих рибин. Агент похропував.
«Час, чи хай його дужче розбере?» — подумав Астров.
І тут же почув шум мотора сторожового катера.
Треба кінчати, інакше нас затримають фашисти і провокатор завтра матиме змогу повести карателів до партизанів», — блискавкою промайнуло рішення. Рукояткою «парабелума» Павло щосили вдарив «Шаміля» в голову і став піднімати важке тіло Ягора, щоб викинути його в море. Саме цієї миті довгим, сліпучим кинджалом ударив в очі промінь катерного прожектора. Асїров залишив труп у човні.
— Хенде хох! — закричали в рупор. Моряк виконав наказ.
— Що там у вас сталося? — допитував його через кілька хвилин на борту сторожовика знайомий офіцер з морської контррозвідки.
— Нічого особливого, спеціально виїхав у море ліквідувати одного свого агента.
— Хіба цього не можна було зробити на березі? — засумнівався офіцер.
— Тут вірніше, до того ж ховати не треба, — пояснив Павло і попросив негайно висадити його на берег, бо має терміново доповісти командирові корпусу.
— Ні, просьби вашої виконати не можу, — відмовив фашист. Мої люди доставлять вас у штаб корпусу, а там уже розбирайтеся зі своїм начальством.
Троє німецьких моряків з автоматами проконвоювали затриманого в школу. Терміново викликали Долла.
— Конвой, за двері! — наказав зондерфюрер. — Але будьте напоготові.
Старий абверівець зовнішньо був спокійним. Сів за стіл, закурив, поклав у шухляду стола зведений пістолет і аж тоді запитав:
— За що ти вбив «Шаміля»?
— Він напросився зі мною рибалити. А в морі став умовляти, щоб утікав з ним на схід. Війна, мовляв, німцями програна — треба якось рятувати свою шкуру.
— Нехай так, але ж був інший вихід: сказати, що поміркуєш, а на березі арештувати його.
— Говорив, але він і слухати не хотів. Поставив ультиматум: або рулюємо на схід, або… Довелося діяти рішуче.
— Партизанські паролі він передав тобі?
— Ні, про це і мови не було…
— Виходить, операцію зірвано?
— Можна вважати і так. Але я переконаний, що цей зрадник, коли б я не вбив його, повів би завтра підрозділ Конокова на смерть…
— Так, виходить, ти не лише покарав зрадника, а й врятував Конокова. Отже, тебе треба представляти до ордена?
Долл так глибоко замислився, що, тримаючи в губах сигарету, жодного разу не затягнувся.
Астров, добре знаючи Долла, вгадував хід його думок: «…Надто завинив «Шаміль» перед червоними, щоб розраховувати на помилування… І надто ненавидів їх, щоб розкаятися. Та припустимо, що за якусь велику послугу йому обіцяно амністію. За яку? Він зобов'язався привести з собою начальника розвідки корпусу… Привести не силою, а перевербувати… Неможливо! Надто примітивним, незважаючи на всю свою хитрість, був «Шаміль», щоб радянські розвідники могли повірити, ніби він виконає таке завдання. Виходить, в Астрова були інші мотиви для вбивства Ягора. Для знищення саме напередодні важливої операції. Які? Очевидно, послугу червоним вирішив зробити не «Шаміль», а сам начальник моєї розвідки. Для чого: щоб після цього перейти до них, маючи певні заслуги. А може сталося найгірше: Астров — здавна радянський розвідник? Який скандал: найбільш довірена людина командира корпусу — агент ворожої розвідки! Тоді пригадають все: і надто довге невезіння в боротьбі з підпіллям і партизанами, і наклепи на Гюнтера… Та й не один він, мабуть, працює на червоних. Хто ще? Його рекомендував мені Клинченко. Господи! Невже спеціально? Ні, такого не може бути! Микола просто помилився, як і я. Так чи інакше, не можна допускати до слідства. Скажу, що вбив його при спробі втекти. Хто, зрештою, стане цікавитись цим росіянином, підібраним в таборі під Шлаковою горою…»