Поки Долл роздумував, Павло вирішив: «Все одно зараз стрілятиме в мене. Чому б і справді не спробувати втекти? Хай один шанс із ста! Зате вже ні допитів, ні тортур. І для Клинченка так буде краще…»
Павло кинувся до вікна і сильним ударом ноги висадив раму. Ззаду пролунав постріл. До кімнати вбігли конвоїри. Зондерфюрер, тепер уже насправді спокійний, кинув їм:
— Намагався втекти, та я б'ю без промаху. Винесіть його звідси!..
НА БЕРЕЗІ ЛАГУНИ ФРІШГАФ
Ад'ютант приніс ранкову пошту. Зверху, як і завжди, він поклав лист з берлінським штампом на вузенькому блакитному конверті.
Як тільки постать ад'ютанта зникла за дверима, капітан фон Шеллер нетерпляче розпечатав послання. Ось уже багато місяців чекає він цих листів з надією і водночас з тривогою, хоч приходять вони досить часто. З того самого дня, коли на Берлін стали падати бомби, фон Шеллер попросив дружину писати принаймні тричі на тиждень. Герта зважила на цю просьбу. Вона заспокоювала чоловіка, згадуючи мало не в кожному листі, що з їх особняку обладнано надійне залізобетонне сховище, крім того в саду викопано глибокі щілини. Та Герхард добре поінформований із службових джерел про характер та інтенсивність ворожих нальотів на столицю, не міг подолати в собі передчуття нещастя.
І ось воно прийшло. Він дізнався про це, точніше здогадався, як тільки глянув на рядки знайомих літер, розмитих сльозами.
Незважаючи на цензуру, що старанно викреслювала будь-яку згадку про бомбардування й чинила таким «поганим німцям» усякі неприємності через поліцію, дружина повідомляла, що їх шістнадцятирічний Гер-берт, їх голубоокий красень «загинув від повітряної зброї».
Капітан схилився на стіл, і вся його важка постать здригнулася від ридання. В такій позі перебував він досить довго. Потім простяг руку до телефону, набрав номер. З протилежного кінця проводу відповів густий баритон. Вислухавши просьбу офіцера дозволити поїздку до Берліна в зв'язку з смертю сина, баритон став умовляти фон Шеллера не їхати.
— На похорон уже не встигнете, а дружину своєю появою ще більше травмуєте. Крім усього, подібні листи одержує тепер багато офіцерів. Усіх не відпустиш.
Та капітан просив так довго й настійно, що баритон зрештою здався.
З тієї поїздки і почався занепад кар'єри Герхарда фон Шеллера, відомого в широкому колі домашніх друзів під прізвиськом «Щасливчик», а серед абзерівців — під псевдонімами: «Ліндквіст», «Торн» та іншими. І під кожною маскою йому справді щастило. А попереду відкривалися нові незатьмарені, здавалось, обрії.
Герхгард народився в аристократичній сім'ї, де вся атмосфера була пройнята сумішшю німецького шовінізму та ніцшеанства. З дитинства його привчили боготворити кайзера й прищеплювали думку, що він належить до раси панів і надлюдей, до тих «білявих бестій», чиїм покликанням є створити Велику Німеччину від Чорного моря до Атлантики. Під впливом цих ідей молодий фон Шеллер у роки першої світової війни змінив мундир студента вищої політехнічної школи на офіцерський, який свого часу носили його предки, і дістав під командування взвод, а потім і роту. Заслужив у кайзера залізні хрести першого та другого класів.
Після поразки кайзерівської Німеччини він приєднався до юнкерських та монархічних кіл, які прагнули реваншу, і вступив до «антибільшовицької ліги». Тут «білявій бестії» знову поталанило: під час каральних «подвигів» проти німецьких революційних робітників доля звела його з одним із організаторів убивства Карла Лібкнехта і Рози Люксембург — морським офіцером Вільгельмом Канарісом. Коли ж Гітлер прийшов до влади й поставив цього запеклого антикомуніста обершпигуном рейху, фон Шеллер нагадав про себе старому соратникові. Був викликаний у «Лисячу нору» призначений таємним агентом абверу за кордоном.
З деяким жалем покидав він свою інженерну посаду на заводі Круппа: адже тепер починалася справжня робота — знову настав давно омріяний час варити сталь для гармат. Але розвідка, де, як здавалося фон Шелле-ру, він вершитиме долю Цілих народів, вабила його більше.
Початковим об'єктом діяльності нового абверівця стала Фінляндія. Перший відділ, який очолював тоді полковник, а пізніше генерал Піккенброк, зумів влаштувати свого підшефного на офіцерську посаду в армію маршала Маннергейма. Завдання стояло так: вести розвідку проти Червоної Армії, а також проти фінської. Бо хоч Гітлер і Маннергейм приятелювали, в абвері, як і у всіх імперіалістичних розвідках, завжди дотримувалися принципу: «Брат братом, сват сватом, а гроші — не рідня».