«Цілком таємно
Мій фюрер!
Будучи глибоко переконаним, що втрата нами позицій на Волзі — тимчасова, я при відході корпусу, яким Ви довірили мені командувати, наказав залишити в районі Елісти й Астраханських пісків таємні склади стрілецької зброї. Мої люди вибрали й нанесли на карти пустельні місця, в яких легко створити просторі сховища. Там же припасено консервовані продукти для солдатів і фураж для коней. Залишено надійну агентуру з числа місцевих жителів, які під час перебування нашого в Елісті працювали на абвер.
Пропоную перекинути в район Яшкуля спочатку кілька груп, добре підготовлених до партизанських дій, а потім і весь мій корпус, підсиливши його танками. Користуючись з того, що військові сили червоних зайняті на фронтах, ми проведемо кілька рейдів, знищимо в приволзьких районах партійне та адміністративне керівництво й будемо поступово розширяти радіус дії, аж доки інші десантні війська з'єднаються з нами для переможного походу з сходу на захід, назустріч основним силам вермахту. Беру на себе сміливість твердити, що психологічний ефект такої операції теж буде надзвичайно великий, підтримає бойовий дух вермахту і в той же час деморалізує противника. Дозвольте сподіватися на позитивну оцінку моєї пропозиції.
Зондерфюрер Оттомар Верба».
Долл кілька разів перечитав листа і замислився. Чи правильно він робить, звертаючись безпосередньо до Гітлера? Зважив усі «за» і «проти». Тих «проти» було більше. По-перше, склади зброї створено за наказом Канаріса, і адмірал (а з ним обов'язково порадяться) тут же викриє його як брехуна. По-друге, він образиться, що лист пішов не по інстанції. Тоді, диви, з цієї витівки взагалі нічого, крім неприємностей, не вийде. Краще вже зберегти авторство тільки на ідею десанту і маги шефа розвідки на своєму боці.
Зондерфюрер дещо змінив редакцію листа, адресувавши його на вулицю Тірпіцуфер, 74/76, начальникові головного управління абверу — адміралу Вільгельму Канарку.
Додав: крупномасштабні карти з позначками складів зброї, провіанту та фуражу, списки агентури, законсервованої в Елісті, Яшкулі, Астрахані, а також список людей, яких треба підготувати в спеціальній розвідшколі для ведення партизанської війни. Серед інструкторів згадаз, зокрема, Клинченка, Войцехівського, а серед найбільш здібних і впливових агентів Сангаджі Амбушева. Зондерфюрер довіряв йому, хоча останній був завербований Астровим.
Довір'я грунтувалося на різних підставах. Долл пригадав, що допитував цього Сангаджі особисто, що він — із сім'ї зойсангів (це підтвердив тоді і покійний тепер «Товстун»). Та головним доказом на користь сина поважаного Гаря Амбушева стала розмова, яку зондерфюрер провів з Клинченком незабаром після смерті Астрова.
Говорили вони тоді довго, без свідків, дооре перевіривши, чи не приховали десь підручні майора Альбрехта скритий мікрофон.
Вислухавши інформацію Долла про обставини загибелі моряка, Клинченко розлютився:
— Ти мій друг і вчитель, Отто, але я більше не хочу працювати з тобою жодного дня. Це я кажу тобі щиро, й одверто: боюся, щоб у приступі гніву ти не зробив щось подібне зі мною. Якого хлопця згубив, якого розвідника! І лише тому, що тобі привиділося!
— Привиділося? А вбивство «Шаміля»? Та ще перед самою операцією!
— В нього ж іншого виходу не було. Провів би ти, принаймні, слідство. Не вбив же ти Гюнтера, хоч був переконаний, що він послав «Товстуна» на смерть.
— Чому ж Астров тікав, коли за ним вини не було?
– І я б утік, щоб пізніше, коли мине твоя лють, поговорити спокійно. В тебе ж, Отто, жодного доказу його вини немає!
— В нашій справі краще помилитися, ніж припустити зраду. Є про що говорити: одним агентом більше, одним менше. Що він тобі дорожчий за мене? Чи може Альбрехт встиг уже й тебе на свій бік перетягти?
— З тобою просто неможливо стало розмовляти, Отто! Невже наші невдачі на фронті так вплинули на тебе, що ти розум втрачаєш!
Так вони того разу ні до чого й не договорилися. І аналізуючи після від'їзду Клинченка ще раз пригоду з Астровим, зондерфюрер прийшов до висновку, що погарячкував.
У військовий успіх свого плану, викладеного в доповідній записці адміралові, Долл, звичайно, не вірив. Знав: інші теж не повірять. Хіба міг десант зробити те, чого не вдалося зробити цілій групі армій фельдмаршала Манштейна? Ні. На успіх десанту покладатиме надії лише повний неук. Однак зондерфюрер був переконаний, що Канаріс при черговій доповіді Гітлерові обов'язково згадає його пропозицію і фюрер підтримає її. Хоча б для того, аби показати, що невдачі вермахту вважає тимчасовими. Звичайно, обійдеться ця авантюра не дешево. Солдатів поглине не одну тисячу. Плювати! Йому, Доллу, ця ініціатива дасть додаткові «поплавки», за допомогою яких він зможе довгий час протриматися на поверхні. А там видно буде: покращає становище на фронтах — переможців не судять. Станеться повна катастрофа — кожний рятуватиме власну шкуру. В цій метушні буде не до нього.