— Дякую, все ясно, — відповів Микола.
Така інформація для Центру справді варта була подяки.
Резюмуючи обговорення, головуючий сказав, що план в основному схвалюється. Треба тільки форсувати підготовку, з урахуванням зауважень майора Марвіца по підсумках інспекції, і бути готовими до вильоту наприкінці лютого.
— За місяць ми недоліків, указаних інспектором, виправити не встигнемо, — наважився знову встряти в розмову фон Шеллер.
Шеф, не зганяючи з обличчя своєї показної усмішки, вищірився:
— Я запросив вас сюди, капітане, не для того, щоб мати постійного опонента. Обстановка вимагає повної готовності десанту на кінець лютого. Це бойовий наказ. І якщо ви його не виконаєте, — ніхто не позаздрить вам, капітане! Бажаю успіху!
Всі, крім Марвіца, вийшли. В машині зондерфюрер докоряв начальникові школи:
— Нащо ви полізли до нього з тими стрибками? Вилетимо тоді, коли будемо готові. Не він один вирішує. Невже ви думаєте, що я хочу накласти головою?
— Ну, п'ятий ешелон — не перший, — в'їдливо відповів фон Шеллер. — А втім, я впевнений: не буде й другого. Твердо обіцяю: перше ніж ми загинемо — попередимо вас про небезпеку.
— Чому ж ви не виклали своїх сумнівів на нараді?
Капітан промовчав. А Клинченко, що звик оцінювати кожний факт з точки зору розвідника, зрадів: ще рік тому така розмова між двома офіцерами, та ще й в абвері була б просто неможливою. Хто насмілився б сперечатися з приводу наказу й брати під сумнів схвалене самим фюрером?
Від запрошення начальника школи пообідати зондерфюрер відмовився. Він поспішав на аеродром. Війська Третього українського фронту стояли біля воріт Кривого Рога і «корпусові» Долла випадало чергове «вирівнювання фронту».
— Обстановка вимагає моєї невідкладної присутності. Якщо ви не заперечуєте, обер-лейтенант відвезе мене на аеродром.
— Тоді щасливої дороги!
— А вам щасливого стрибка.
— Чому стрибка? Хіба літак, на якому ми з капітаном полетимо, не приземлиться? — поцікавився Клинченко, лишившись віч-на-віч із Доллом.
— Невже ти ще не знаєш? «Стрибок» — кодова назва нашого десанту.
— Я ще багато чого не знаю: хто, наприклад, людина, в якої ми були?
— Хіба ви ніколи не зустрічалися?
В запитанні зондерфюрера відчувалась іронія.
— Щось не щастило, — відповів йому в тон Клинченко.
— Я жартую, звичайно, але така зустріч могла б відбутися ще багато років тому. Коли ти вчився в Харківському інституті журналістики, наш нинішній шеф — гер Баун був у цьому місті третім секретарем німецького консульства. Вірніше, лічився на цій посаді, а в дійсності займався тим же, що і тепер.
— Чим же він займається?
— Відстав ти, Миколо! Баун — права рука начальника «Валлі-один».
— Світ, справді, тісний. Шкода, що ми з ним тоді не зустрілися…
Сказано це було дуже щиро.
Життя в школі знову пішло тією ж колією. Тільки дещо швидше. Фон Шеллер заходився виконувати вказівки Марвіца: подовжив навчальний день, офіцери подвоїли вимогливість до курсантів. А щоб і психологічно тримати їх у стані бойової готовності, кожному видали недоторканий запас продуктів, ще по два комплекти одягу — радянську військову форму і цивільні костюми, планшет з набором карт району майбутніх дій.
На околишніх висотах уже й сніг розтанув, збігши струмками в річку Прегель. Потім зазеленіли луки й сади на її берегах, а наказу вилітати все не було. Лише початок травня приніс новину, та й то цікаву хіба особисто Клинченкові: до Нойхова приїхав Федоров. Той самий, що був колись у Грубешові «комерційним» агентом при «ресторані» Долла і першим наставником Миколи в абвері, а пізніше вводив його в оточення гетьмана Скоропадського. Долл знову збирав докупи своїх колишніх друзів і постійних партнерів по пляшці: на всяк випадок йому хотілося мати навколо себе відданих людей.
Федоров зрадів зустрічі з Клинченком. Пригостив добрим рейнвейном, привезеним з Берліна. Про себе розповідав не дуже охоче: похвалитися старому білогвардійцеві було нічим. Для оперативної роботи абверівці вважали його вже непридатним. Останній рік він провів у «Лисячій норі» в ролі чи то нахлібника, чи то хлопчика на побігеньках. У мирний час його давно викинули б туди, звідки взяли, — на смітник. Але в умовах тотальної мобілізації, тотального шпигунства і ця покруч білої еміграції й фашизму ще могла придатися. Коли фон Шеллер попросив прикомандирувати йому перекладача для десанту, зондерфюрер зупинився на Федорові. На Тірпіцуфер заперечувати не стали.