Випили по одній, по другій.
— Розкажи, Миколо, про свої успіхи. Кар'єра почалася?
— Розповім, розповім, Богдане, тільки вдома. За столом службових розмов не веду.
— Так я ж про постачання, про твої закупки.
— А це теж, Богдане, комерційна таємниця.
— Яйця вже курей учать, підморгнув Пецюра Федорову. Той, наче не помічаючи, — схилився над тарілкою.
— Ти таки молодець. Не помилився я в тобі. Будуть з тебе люди, — похвалив Богдан Мирославович хрещеника ранком наступного дня, коли, як завжди, одночасно похмелявся і голився.
Але з похвалою думав про нього, видно, не тільки Пецюра. Бо десь через місшь після переходу кордону, коли Клинченко повернувся від Шумиліна та інших з особливо цікавими даними, Філіппов представив його співвласникові ресторану і начальникові абверштелле Грубешув докторові Доллу.
Після кількох ділових запитань Долл подав Клинченкові посвідчення, видане канцелярією генерал-губернаторства на ім'я Миколи Козаченка.
— Хай шукають тепер більшовики Миколу Романовича Клинченка. Тільки і встановлять, що він потрапив у пазурі гестапо. Отже, з другим народженням вас, колего! З цим документом ви можете змінити квартиру й оселитися в Грубешові де завгодно.
Клинченко-Козаченко не примусив себе просити. Треба було якнайшвидше повідомити Центр. Та й вічно п'яний Пецюра остогид. Микола написав у кількох примірниках об'яву. Оголосив, що розшукує окрему невеличку квартиру, бажано з вікнами на схід.
ВІЛЛА НА АЛОЇЗЕНШТРАССЕ
Клинченко обідав. Як завжди в ресторані Долла — Філіппова за одним із столиків кельнера Стефана Бойка, того самого, який прислужував йому пам'ятного вечора визволення з гестапо.
Подаючи кухоль пива з високою пінистою шапкою, Стефан сказав:
— Читав ваше оголошення. Якщо пан не має інших пропозицій, я насмілився б запропонувати свою оселю. Не окрему, правда, квартиру, лише кімнату. Зате простору, на два вікна. Обидва виходять на схід.
— Куди, перепрошую, виходять вікна? — зацікавився Клинченко.
— Два вікна й обидва виходять на схід, — чітко повторив Стефан.
— Коли можна оглянути?
— Хоч би й завтра.
Кельнер, вклонившись, відійшов. Клинченко осушив кухоль, витер спітніле чоло. Розмова з Стефаном схвилювала його, породила суперечливі думки. Радів, що оголошення «спрацювало» так швидко. Непокоївся, що зв'язковим від Центру буде людина з ресторану, про який він тепер уже напевно знав: уся обслуга тут з годованців абверу.
Ніч не спав. Насилу діждався дев'ятої ранку, коли можна було відвідати Стефана, не викликаючи нічиєї цікавості надто ранньою появою.
Будиночок Бойка стояв на тихій вуличці, огороджений з фасаду палісадником. Повільно натиснув кнопку електродзвоника. Десь у кімнатах задзеленькало. Господар відчинив двері й привітав гостя. Не запобігливо, як у ресторані, а з почуттям власної гідності, навіть якось по-товариському. Незвичайність поведінки Стефана ще більше насторожила Клинченка. Коли ж з'ясувалося, що кімната справді має два вікна на схід, він спитав себе: збіг обставин чи провокація?
У Чернівцях було домовлено: зв'язковий Центру, який з'явиться на оголошення в газеті, має запропонувати кімнату з двома вікнами на схід. Ці слова були паролем. Фактично ж приміщення могло дивитися куди завгодно. Проте передбачався і збіг обставин, з яким він і зустрівся. Тому, закінчивши огляд, Клинченко з виглядом невдоволення виголосив запасний пароль:
— Коли вже не ізольована квартира, то хоч би хід окремий…
— Якщо пан погодиться заплатити, можна прорубати окремий хід. Аби гроші!
— Обидва усміхнулися й потиснули один одному руки…
— А ви й справді оселяйтесь у нас, — запропонував Бойко. — Майте на увазі, що зв'язок з Центром підтримується через Львів, а практично його здійснює моя дружина Іванна з допомогою своїх родичів, які живуть на самому кордоні.
— Принадно, Стефане, та чи не надто ризиковано? Троє радянських розвідників під одним дахом… Провал, і накриваємося однією покришкою.
— Так, певний риск є, але він послаблюється деякими іншими обставинами. Як ви вже напевно здогадалися, я служу в абвері. Ви — теж. Навряд чи таке сусідство викличе підозру. Навпаки: скоріше воно діятиме заспокійливо. Отже, й тут, як бачите, єдність протилежностей.
— А я й не знав, що кельнери ресторанів так обізнані з діалектикою, — пожартував Клинченко.
Вони поринули в деталі своєї майбутньої роботи.
Клинченко на собі випробував виснажливий темп редакційної гарячки, встиг усвідомити ціну часу в органах державної безпеки, де година іноді вирішувала успіх багаторічної операції, а мить — саме життя. Тому напруження, з яким довелося працювати в Грубешові, не було для нього новиною. Вдень вони з Федоровим збирали інформацію серед білокозачої агентури абверу вздовж певної ділянки німецько-радянського кордону і доповідали Доллові. А ввечері Павло з Стефаном шифрували матеріали для Центру. Набиралося їх усе більше. Всю розвідувальну діяльність абверштелле Грубешув видно було Львову, як на долоні.