— Докази! — голосно заволав гетьман.
— Не кричіть, Павле Петровичу, будуть і докази, — з цими словами Федоров розчинив свій портфель і вийняв купу фотокопій судового звіту «Тефнел проти Скоропадського і Коростовця»…
— Ніколи не думав, що абвер стежить за кожним моїм кроком, — обурився гетьман.
— Не абвер, а СД [SD — служба безпеки гітлерівської Німеччини]. І це робить вам честь, ваша ясновельможність. В СД завжди думали, що ви важлива для третього рейху особа. Ну, а таких людей треба оберігати. Ви ж не скаржитеся, наприклад, що ваша вілла охороняється від усяких випадковостей… Нащо ж, пане гетьман, вам здаватися гіршим, ніж ви є? «Всекозачий союз» уже відрядив у наші школи стільки людей, скільки було наказано. Дайте триста чоловік, і ви лишитеся другом рейху та абверу. Ми обіцяємо вам, що деяких з них ви зможете використати для зв'язку з Україною.
— Згоден, — здався Скоропадський. — Приїздіть через три місяці й одержите списки.
— Довго, — похитав головою Федоров. — Зробимо інакше: пан Козаченко лишиться при гетьманській управі, як офіцер зв'язку. Добір трьохсот з «Варти» має бути закінчений за місяць. Придатність відібраних визначає комісія. Представником абверу в ній буде мій колега.
На цьому ми розпрощалися з гетьманом і відбули до свого готелю. Увечері Федоров доповів про все Груберу й повернувся до Грубешова.
Так я став членом комісії по відбору трьохсот фашистських шпигунів з числа колишніх гетьманських головорізів. Докладний список навербованих і шкіл, у яких вони проходять підготовку, я свого часу передав вам через постійний канал зв'язку.
Протягом позаминулого місяця, коли я, як член комісії, бував на Алоїзенштрассе майже щодня, мені довелося познайомитися з усією родиною гетьмана, а головне з його почтом. Повідомляю більш докладно інформацію, яку дістав або безпосередньо від старшого Скоропадського, або від найближчих його співробітників і частково передав шифром через постійний канал зв'язку.
Гетьман вважає, що старе його залицяння до англійців нічого не дало. «Головна антирадянська сила в Європі, — сказав він мені, — Гітлер. І на нього нам треба орієнтуватися».
— А на які сили ми зуміємо спертися на Україні, якщо Гітлер передасть владу вашій ясновельможності? — спитав я.
— Німці, — відповів Скоропадський, — передадуть нам владу не відразу, а лише після закінчення війни. За цей час маємо підготувати панівну верству.
— Кого саме, ясновельможний має на увазі?
— Я поставлю до влади саме таких людей, яких ви об'єднали в своїй київській організації, — солідних, респектабельних, офіцерів, промисловців. Що там не кажіть, а в них величезний досвід управління. Та все це згодом. А тепер потрібні мені, насамперед, добрі дипломати. Головне вирішується тут. Зуміємо здобути повагу у фюрера — Україна буде наша.
— Ваша ясновельможність, — питаю, — а як ми маємо поводитися з представниками УНР? Як із союзниками в спільній боротьбі, чи як з конкурентами, що намагаються послабити наш вплив на фюрера?
— Внизу — спілкуйтеся. Сподіваюся повести за собою весь український народ. Але вгорі, особливо в оточенні фюрера і впливових чиновників, ми маємо доводити, що петлюрівці — від Центральної ради й до наших днів — це тільки експозитура Пілсудського й пілсудчиків, яка після розгрому Польщі вже взагалі ніякої опори і впливу не має.
На засідання комісії, коли відбиралися абверівці, кілька разів заходив гетьман. Часто встрявав у розмови з відібраними, дуже настійливо радив їм проникати до лав Червоної Армії і, крім збирання інформації, агітувати за владу гетьмана, що має встановитися відразу, після розгрому Червоної Армії Гітлером.
Взагалі, треба сказати, гетьман не такий дурень, яким малював його мені Федоров. Деякі деталі свідчать про найтісніші його зв'язки не тільки з абвером, а і з службою безпеки, гестапо та відомством Геббельса.