Та коли я вже остаточно втратив надію на щасливий кінець, мені поталанило: зачепив ногою човна і підтяг до себе. Знесилений, я сів і кілька хвилин відпочивав. Мучили скривавлені долоні. Морська вода ятрила рани, пекла так, наче я тримав у руках розжарене вугілля.
Гострою фінкою швидко перерізав канат. Але весел у човні не було. Тримаючись спочатку за стінку грецького пароплава, а потім гребучи руками, я подолав три десятки метрів, що відділяли грецький корабель від радянського судна, з якого кранами вивантажували величезні паки бавовнику. За роботою ніхто не почув як я ио швартовому канату піднявся на палубу. А тут мені вперше за цей вечір пощастило: на лавці лежали непромокальний плащ і зюйдвестка, які звичайно одягають моряки в негоду. В такому вбранні я попрямував на корму, де швидко знайшов каюту капітана. Прислухався. Звідти чути було шарудіння паперу й дзенькання металу об скло.
Обережно відхилив двері. Капітан був сам, стояв у верхньому одязі й нашвидку пив чай, заглядаючи одночасно в газету. Моя поява його навіть не здивувала. Розгледів, видно, попервах лише плащ і зюйдвестку.
— Скажіть, що зараз там буду. Зігріюсь лише трохи.
— Я клацнув замком, причиняючи двері зсередини.
Аж тепер він здивувався.
— Хто ви такий?
— Антифашист! Шукаю рятунку й притулку! Моряк дивився на мене, як на привид. Рука його потяглася до дзвоника.
— Товаришу капітан, — попросив я, — вислухайте мене, і ви зрозумієте, що про моє перебування тут не повинен знати ніхто більше. Я тільки-но втік з німецького судна.
— Ви говорите неправду, наскільки мені відомо тепер у порту немає жодного німецького пароплава. До того ж, як передати вас органам Радянської влади, щоб ніхто крім мене не знав? Принаймні екіпаж нашого судна побачить вас при передачі.
— Я навчу вас зробити це в абсолютній таємниці.
— О, ви збираєтеся ще й учити мене!
— Цього вимагають інтереси Радянської держави!
З обличчя капітана зійшов вираз недовір'я. Видно, почав здогадуватися, в чому справа. Замислився. Нарешті сказав:
— Добре, вчіть! Але зрозумійте, що обдурити ви можете лише мене. І то ненадовго. У вашій таємничій появі тут розбиратимуться компетентні органи.
— Тільки цього мені й треба. Зв'яжіться, прошу, з органами державної безпеки. Передайте нашу розмову. Тільки не телефоном. Поїдьте туди особисто. Вони найдуть спосіб евакуювати мене звідси непомітно.
— Згоден. Я замкну вас на ключ і поїду. Сидіть тихо. І пам'ятайте: коли вам навіть пощастить утекти з цього судна, — з порту все одно не виберетеся. Капітан повернувся десь за годину й наказав:
— Опустіть криси вашої зюйдвестки, наставте комір плаща і йдіть за мною.
— Мене може хтось побачити.
— Не турбуйтеся. Через вас довелось мені під приводом хуртовини відкласти розвантаження судна. Усі сплять. Вахтового я послав погрітися, сказавши, що постою тут сам, викурю люльку. Швидше!
Мій рятівник провів мене по трапу й наказав іти вздовж причалу, тримаючись у тіні. Кроків через п'ятдесят до мене підійшов якийсь чоловік, одягнений під докера, й попросив іти за ним. Так ми брели майже годину. Іноді мій провожатий пропускав мене наперед, а сам відставав, щоб перевірити, чи немає в нас небажаних супутників.
Майже в самому кінці акваторії порту на нас чекала службова моторка обласного управління НКВС. Незважаючи на високу хвилю, ми дібралися до Лонжерона, а вже звідти в закритій машині привезли мене сюди…
Полковник подивився на майора. Той хитнув головою, наче щось стверджуючи.
— Невже ви про все це чуєте вперше? — недовірливо спитав Клинченко.
Полковник усміхнувся, перепитав у тон:
— Ви, мабуть, думаєте, що Одеса не повідомила Центр про ваші пригоди? Я знав усе це ще там. Але хотілося почути від вас. Чому? Тому, що я надаю великої ваги деталям, а вони у сторонній передачі можуть зникати, мінятись. А потім, іноді через місяці й роки, раптом випливають, набираючи вирішальної ваги. Майор, наприклад, не сказав мені, що той моряк, який стежив за вами, зник, як тільки ви почали спускатися по ланцюгу. Куди зник: побіг до капітана «Метью»? Зійшов на берег, щоб простежити дальші ваші дії? Вийшов за територію порту, щоб зустріти вас по той бік муру? Ми не знаємо і коли б ви не згадали щойно про це, — не стали б і з'ясовувати цю обставину. А від неї може залежати ваш дальший успіх в абвері й саме життя.