Спектроскопічне дослідження цієї планети показало, що в її атмосфері високий процент вуглекислого газу. Спираючись на цей факт, деякі астрономи почали говорити про «молодість» Венери. Це дивувало Петра Петровича. Чому вони вважають, що Венера молодша за Землю? Тільки тому, що виявлено вуглекислоту у верхніх шарах атмосфери? Адже ні одна з космогонічних гіпотез, починаючи з гіпотези Канта-Лапласа і кінчаючи гіпотезами Шмідта і Фесенкова, не дає найменших підстав припускати, що Венера молодша від своїх сестер-планет. Цю думку і відстоював Петро Петрович, виступаючи з публічними лекціями на диспутах, засіданнях і конференціях.
В особі Ігоря Підгайного — ентузіаста космічних перельотів — Петро Петрович знайшов спільника і друга. Раз по раз куйовдячи п’ятірнею свою пишну шевелюру, Підгайний говорив: «Звичайно, спершу на Венеру!»
Хіба ж могли вони лишитися осторонь, коли постало питання про експедицію?
Петро Петрович був людиною науки і, щоб послужити їй, не зупинявся ні перед якими небезпеками. Відомий вчений, він був разом з тим простою людиною, часто жартував, торкаючи пальцем щіточку бурштинового вуса. Ось і зараз, усміхаючись самими очима, він сказав:
— Може, пора, друзі, підкріпитись?
— Я — за, — усміхнувся Підгайний.
Підійшли до столика, в спеціальні гнізда якого Надійчині дбайливі руки вже поклали їжу: консерви, різну сушенину, вітамінні таблетки, тюбики з калорійними пастами. Один тюбик вислизнув із тримача і повільно плавав над столом, наче іграшковий дирижабль.
— Якби оце свіжих овочів! — зітхнула Надія, впіймавши тюбика і вставляючи його в гніздо. — Можна б зробити салат з огірочків, цибульки, помідорів… Заправити сметанкою!
Чоловіки заговорили, перебиваючи один одного:
— А черешень не хочете? Таких ото соковитих, у росі…
— А суниць?
— Гадаю, що й від молоденької картопельки не відмовилися б…
Петро Петрович усміхнувся:
— Бачите, скільки смачного росте на Землі, а ще, буває, й ремствують на неї.
— Так, на Землі — ідеальні умови для життя, — почала філософствувати Надія. — Тільки ще далеко не всі люди навчилися господарювати по-людському. Я вже не кажу про те, що суходіл у великій мірі по-варварському спустошується. Безмежні простори океанів майже не використовуються. А водою ж покрито три чверті земної кулі!
— А надра? — труснув шевелюрою інженер. — Хіба вони експлуатуються так, як слід?
Зав’язалася гостра дискусія. Може, цьому сприяло те, що наші критики перебували за межами Землі, поза її владою, дивилися на неї збоку? Чи, може, сухі консерви піддавали уїдливості? В усякому разі, бідному людству перепало на горіхи. Особливо від Надійки. Вона вважала, що хоч людство й розщепило атом, хоч і сягнуло в міжпланетний простір, та успіхи ці не можуть прикрити загальної відсталості. Навпаки, вони тільки підкреслюють її! На всіх континентах розширюються пустелі, зменшується площа лісів. В доісторичні часи зеленіли гори в Сахарі, вони були вкриті розкішними лісами. Внаслідок знищення лісів змінився клімат величезних районів: Месопотамії, Аравії, Малої Азії… Міліють, зовсім пересихають річки, вивітрюється родючий шар ґрунту. Лише за одно століття майже чверть оброблюваних земель всього світу стала безплідною. Це дорівнює території Франції, Іспанії, Португалії, Італії і Швейцарії разом узятих. До того ж, людство роздирають суперечки, і якщо воно не схаменеться…
Розмова перервалася на півслові: несподівано затанцювали сигнальні вогники пульта управління. Петро Петрович і Підгайний переглянулися, потім інженер кинувся до пульта, а начальник — до телескопа. Не відриваючись від матового окуляра, призначеного спеціально для спостереження Сонця, Петро Петрович тихо сказав:
— На Сонці виверження надзвичайної сили.
Ігор і Надія підійшли, щоб і собі глянути. Петро Петрович зробив кілька знімків Сонця і підвівся.
Спостерігали по черзі. Справді, на Сонці діялося щось незвичайне. Страхітливі, небувалі до того вихори висотою, може, в десятки мільйонів кілометрів бушували на його поверхні. Вогненні смерчі переміщалися по сяючому диску з неймовірною швидкістю, корона тріпотіла і на очах росла, росла…
— Такого потужного хромосферного спалаху на Сонці людство ще не знало, — говорив Петро Петрович, стежачи за «фільтром» космічних променів.