Выбрать главу

Ніч на астероїді була дуже коротка. День настав раптово, без світання, без того чарівного переходу, коли світло розливається на Землі ще до появи Сонця, — трепетне, ніжне, м’яке… Тут немає атмосфери, щоб розсіювати світло, ткати прозорі тіні. Далека зоря виткнулась із-за обрію, кинула промені на холодну поверхню планетки — і день почався.

Знову спалахнув «маяк» веселковим світлом і, як здавалося Ігореві, ще яскравіше!

Підійти подивитися, переконатися, що то просто блискучий камінь! Звідки ж тут узятися рефлекторові? Звичайно ж, це блищить якийсь мінерал, але побачити його зблизька треба обов’язково, інакше Ігор не повернеться на ракету.

Довго він дряпався вгору, наражаючись на небезпеку порвати скафандр. Стіна була майже прямовисна, і тільки мізерне тяжіння планетки дозволяло підніматися. Нарешті Ігор дістався на якусь рівну, як стіл, площадку. Досить було оглянути її побіжно, щоб відчути — вона не є витвором природи! На ній лишилися сліди якихось інженерних споруд… А маяк? Це справді рефлектор, та який чудернацький! Він схожий на якесь величезне око, що задивилося на свою зорю. Підгайний помітив: око повертається за своїм далеким сонцем і гасне лише тоді, коли сонце ховається за горизонт.

З якимось незрозумілим острахом підійшов Ігор до цього ока. Це була куляста установка діаметром кілька десятків метрів. Змонтовано її на великій кам’яній чи металевій призмі. Обертається, мабуть, завдяки схованій системі підшипників.

Ігор зайшов з тилу, намацав якісь виступи на рефлекторі (в тіні нічогісінько не видно) і легко повернув його вбік. Але як тільки відпустив, око само зайняло попереднє положення: віддзеркалюючою поверхнею до центрального світла.

Скільки тисячоліть дивиться воно, як заворожене, на своє Сонце?

І що означає цей кришталевий погляд у Всесвіт?

Може, це якийсь астрономічний інструмент для вивчення центрального світила? Чи, може, біля підніжжя цієї скелі хвилювалося колись море, і це був справді маяк? Удень він акумулював енергію Сонця, а вночі випромінював її…

Які розумні істоти жили на цій планеті — чи схожі на людей?

Безмовність була відповіддю на всі Ігореві запитання. Одно він тільки твердо знав: астероїд є частиною великої планети, яка зазнала катастрофи. Що ж воно за катаклізм зруйнував її? Тектонічні явища чи, може… руйнівна війна?

Вцілілий майданчик, на якому стояв маяк, не займав і гектара. На другому його краї темніла яйцевидна споруда, яка спочатку здалася Ігореві величезним каменем. Підійшовши ближче, побачив, що то якесь приміщення. Частина його наче ножем відтята, і тепер можна бачити відкриту середину — якісь секції, схожі на кімнати, причому всі овальні. Матеріал цієї споруди, і зовні і в розрізі, такий однорідний, що Ігореві здалося, ніби цей будинок зроблений з моноліту.

Вражений усім побаченим, блукав Ігор по поверхні цього осколка невідомої планети. Шукав решток її цивілізації і не знаходив. А коли натрапив на родовище алмазів — наче прокинувся. Вуглець! Густина його набагато більша, ніж у того твердого «пального», яким живиться їхня камера згорання.

Алмазне каміння випирало з породи, наче само хотіло вилущитись. Стримуючи хвилювання, зняв з пояса сокирку і почав відбивати зразки. В ракеті вони зроблять аналіз, але й зараз ясно, що це вихід на поверхню кімберлітової[4] жили з величезним вмістом алмазів. З-під сокирки бризнули шматки породи із вкрапленими в них кристалами прекрасного мінералу. Ці вкраплення сяяли, мінилися в промінні далекого Сонця… Ні, жоден банк не мав і частини того багатства, яке лежало під ногами в Ігоря. Та воно цікавило його як пальне. Під дією високого тиску і температури у спеціальних камерах зламаються оці дивовижні кришталеві решітки, атоми будуть іонізовані, і їх потоки ринуть у дюзи… Це буде нова краса — краса нестримного руху!

Коли Ігор вийшов з ракети, Надія довго дивилася йому вслід. Потім зарядила плівкою автоматичний фотоапарат, з’єднаний з телескопом, навела на потрібну ділянку неба і ввімкнула. Тепер треба тільки ждати. Апарат робитиме знімки через рівні проміжки часу.

Планети будуть віднайдені на фото: вони змінять своє положення на фоні зір.

Надія підійшла до свого крісла-ліжка і, постоявши в нерішучості, лягла. Відчуття ваги приємною млістю розливалося по тілу. Дівчина потягнулася, втомлено позіхнула. Потім заклала руки під голову, повіки склепилися, і вона поволі поринула в легкий прозорий сон.

вернуться

4

Кімберліт — гірська порода з вмістом алмазів.