Мешканців для цього міста добирали у великій таємниці, довго і дуже пильно. З одного боку, вони мусили бути з верхівки суспільства, а з другого — мати найрізноманітніші професії. Зрозуміло, що до штату міста потрапило чимало представників технічної інтелігенції, науковців і т. д. Не обійшлося, звичайно, без підкупів, шантажу, погроз. Сталося навіть кілька вбивств. Але зрештою населення було укомплектовано, і, як здавалося ініціаторам, укомплектовано добре. Аякже, вони подумали і про фах, і про стать, і про освіту, і про стан здоров’я. Але фатальною помилкою було те, що вони не запросили жодного сатирика чи просто гумориста. Може, саме ця обставина і сприяла деградації їхнього підземного «суспільства».
Це підтверджує історія підземелля з того самого дня, коли, внаслідок аварії літака з атомною бомбою на борту, їх відрізало від поверхні. Гадаючи, що то впала радянська бомба і, отже, почалася атомна війна (бажане сприйняли як дійсне!), вони розпочали «власний історичний цикл». Апарат управління, координації зусиль зосередили в кібернетичному центрі. З автоматичною точністю діяла система постачання. Страх за життя поволі, непомітно перетворив їх у живі додатки металевого устаткування. Вони стали фактично рабами своїх витворів. А коли б серед них був хоч один гуморист, цього не сталося б. Він змусив би їх побачити себе в смішному дзеркалі, збудив би здоровий глузд.
Та гумориста вони не взяли, це встановлено точно. А нові покоління, що там з’являлися, згідно з математичними розрахунками, навіть не знали, що таке сміх.
Минали довгі десятиліття. На поверхні Землі відбувалися великі зміни — людство щасливо уникнуло атомної війни, перебудувало свою соціальну структуру, зажило радісним, повнокровним життям. А нащадки еліти внутрішньо убожіли, духовно занепадали, поки не стали бездушними манекенами. Були, звичайно, окремі випадки (можна згадати хоча б одну молоду пару — вони здійняли бунт, коли їм не дозволили мати дитину), але це лише поодинокі спалахи. Виникло багато всяких сект, нових релігій. Містика, як синій чад, наповнила горизонтальні і вертикальні тунелі, житла і лабораторії… З’явився фанатик, який почав ходити на чотирьох, його філософія була гранично примітивною: щоб врятуватися, треба наближатися до природи. Бог покарав людство за те, що воно виділилось із тваринного світу і не хоче підкорятися законам природи. Або здійсниться історичний цикл і людина повернеться на висхідні рубежі, або загине. Важко повірити, але «філософія» дикунства опанувала «елітою». Вже й фанатик той давним-давно завершив свій цикл у крематорії, та голос його звучав з магнітних плівок, екранів:
— Назад, у лоно природи! Ходіть на чотирьох!
І що ж ви гадаєте? Ходять, та ще й як спритно!
Ігор слухав-слухав, а тоді гірко усміхнувся:
— Значить, консерви зіпсувалися?
— Еге ж, не витримали випробування часом, — розвела руками Надія.
При цьому скорчила таку гримасу, що Ігор усміхнувся.
— А про гумориста… Ну ви й історики!
Ігор подивився в Надійчині очі — там так і грали веселі бісики. Спитав серйозно:
— Що ж буде тепер… з чотириногими?
— Це складна проблема, дуже складна, — заговорив Маріста. — Медики, біологи, психологи, фізики обмірковують її всебічно. Бо вивести людей із підземелля на сонячний світ — не так-то просто. Я особисто хочу внести до Великої Ради Комун таку пропозицію. Раз уже це підземне місто розташоване в Заповіднику Природи, то нехай воно лишиться заповідником соціальним, чи що. Звичайно, хто з них захоче вийти на поверхню і дихати атмосферою повного комунізму, — будь ласка, а хто хоче жити так, як жили їхні предки, — нехай собі.
— Заповідник капіталізму — оригінально! — заплескала в долоні Надія.
У цей час до палати зайшла Аміно, вони і їй розповіли. Розмова ще пожвавішала. З далекого океану до цієї сонячної лікарні і звідси туди летіла дружня доброзичлива іронія, сміх, жарти.
Нарешті Надія й Маріста стали прощатися. Аміно швидко заговорила:
— О, мало не забула! Післязавтра в космічну експедицію відправляється мій батько. Прошу, приїжджайте, полетимо на супутник проводжати!
Надія і Маріста пообіцяли, що приїдуть.
— На супутник? — спитав Ігор, коли екран погас.