— Про що ти так замріявся? — Аміно торкнулася його плеча. — Ходімо побачимо ракету.
— Ходімо, — Ігор загадково подивився на неї, — а про що замріявся — скажу потім!
…Усередині мезонна ракета чимось нагадувала океанський корабель. Нескінченні коридори і каюти, каюти… Двері, плафони, поручні, кабіни ліфтів, обладнання житлових приміщень і лабораторій — все тут зроблене красиво й доцільно, щоб людям було зручно і працювати, й відпочивати.
Устаткування лабораторій, обсерваторії, енергетичне господарство — все викликало в Ігоря заздрість.
— Ти ж тільки поглянь! — стиснув він лікоть Наді. — От би в такій полетіти!
Не встигли наші екскурсанти оглянути й половину цього космічного лайнера, як по радіо попросили всіх проводжаючих перебратися на супутник.
Феліче підійшов до них захеканий і… схвильований!
— Фідіно відправляється зі мною, — гукнув до батька, що розмовляв з кимось з учених.
Саджера розвів руками, мовляв, цього слід було чекати, потім обняв свою невістку, притулився до її щоки:
— Значить, домовлено? Вітаю, вітаю…
Прощання з тими, що вирушали на «Промені» в таку далеку подорож, було зворушливе. Міцні обійми, поцілунки, останні слова… Аміно не сподівалася, що й з матір’ю доведеться розлучатися надовго, — не втрималась, заплакала. Дідусь мовчки гладив їй плечі…
Закрилися вхідні люки — наче їх і не було. Запрацював допоміжний ракетний двигунчик, «Промінь» відійшов на безпечну відстань від супутника. Тоді з рефлектора вихопилось сліпуче світло, і ракета беззвучно, плавно рушила в свою далеку мандрівку. Вона віддалялась від супутника поволі. Ігор навіть здивувався, що така мала швидкість. Сказав про це Саджеру.
— В неї невелике прискорення, — пояснив учений, — і своєї величезної швидкості — близько двохсот тисяч кілометрів на секунду — ракета набере не відразу. Бо коли б це сталося за короткий час, то…
— Люди не витримали б своєї ваги! — вставила Надя.
— Вірно, — кивнув головою вчений.
«Промінь» заглиблювався все далі в чорний простір і меншав, меншав на очах…
Аміно підійшла до Ігоря:
— Ти обіцяв щось сказати?
— Трохи згодом, на Землі, По радіо незручно: всі почують, а це — секрет!
Дівчина усміхнулася: Ігор завжди щось вигадає! А він дивився на даленіючий «Промінь» і думав про нові, далекі, дуже далекі мандрівки — про мандрівки в майбутнє. Адже на мезонній ракеті можна перенестись за тисячі років! Він умовить Аміно готуватися до цієї подорожі.
Вони помчать — тепер уже свідомо — за далекі горизонти часу, щоб побачити дальший розквіт науки і культури «на островах життя»!
Ось про що він їй скаже, як тільки вони спустяться на свою чудову Голубу планету, диск якої стоїть перед очима на півнеба.
ЗМІСТ
У ЗОРЯНІ СВІТИ
Напередодні вильоту
Що людині потрібно для щастя?
Як Михайло Мілько розвеселяв Миколу Загорського
«Щасти вам, друзі!»
В польоті
Троянда космосу
Сюрпризи директора Троянди
Подорож «Комети» триває
В безодні
Там, де не ступала нога людини
Земляни
Що таке краса?
Природа чи розум?
Загадковий моноліт
Селеніти?
Людина й галактика
Сліди на поросі
Мовчазне бомбування
Хай живе світло!
Сонячний колодязь
Погляди лунають, як музика
Голос Землі
Пік Вітчизни
Земля — мішень
Катастрофа
Привид
«А чого тут так темно?»
«Тримайтесь. Виручимо!»
Дніпро на Місяці
Таємниця печерного міста
«Озеро Мілька» і «Море Жаннети»
Робот і Дік
Міжзоряний мандрівник
«Зореліт готовий стартувати!»
Несподівана зустріч
В небі — Земля!
ГОЛУБА ПЛАНЕТА
«Зв’язок з ракетою обірвався»
Електромагнітна буря
Таємниця Петра Петровича
Листи в минуле
Іскри у темряві
Астероїд «Надія»
Новий світ
Географічне відкриття
Пригода з Надією
Підводне місто
Розмова з білоголовим хлопчиком
Вогні олімпіади
Друзі розлучаються
Гуманні плани вченого
Аміно
Основа життя
Підступність ворогів
Здрастуй, «Мрія»!
Біля Евереста
На порозі щастя
В сонячній палаті
Ігорів секрет
ВАСИЛИЙ ПАВЛОВИЧ БЕРЕЖНОЙ
В небе — Земля
Фантастические повести
(На украинском языке)
Редактор Г. Т. Сингаївська