Змовившись так, ми підійшли до жердяного щита і, налігши вдвох, легко перекинули його назовні. Собаки вже гарчали, чуючи нас, а тут люто загавкали. В юртах залунали окрики — люди ще не спали, потім вартові вибігли. І тут ми поруч, як умовились, виступили з глибини штольні у вигляді скелетів, слабко осяяних зеленим світлом, протяжно завиваючи: «ом-мані-пад-ме-хум».
Що тут за метушня зчинилась коло юрт, трудно тобі уявити. Вигуки жаху, вереск дітей, крики жінок і чоловіків: «Мертві рудокопи з гори виходять, тікайте скоріше!» І всі кинулись бігти. Бігли не лише дорослі й діти, а й собаки, корови, барани і кози, що ночували поблизу юрт. Всі помчали вниз по долині з вереском і криками, штовхаючи і перекидаючи один одного.
А ми, дійшовши до першої юрти, в якій були напередодні, поклали там на видному місці ситець, що я приніс л гобою, м обмін на гнилий, взятий у вартового. Потім ми полізли вгору по схилу вздовж жили, причому свічки допомогли нам орієнтуватись. Трохи піднявшись, ми їх погасили, халати скинули і полізли вже в темряві, щоб вартові, якщо зупинились не так далеко для спостереження, не могли прослідкувати, куди ділись мерці.
Вилізли ми, не кваплячись, на гребінь відрогу і зупинились перепочити. З висоти видно було обидві долини; и долині Алтин-Голу, де стояли юрти, було темно й тихо, втікачі, мабуть, ще не повернулись. В долині, де був наш намет, виднівся вогник, і при світлі його можна було розглядіти намет, коней і хлопчину коло багаття. Там все було благополучно.
— Ну й налякав ти бідолашних вартових своєю вигадкою, Лобсин, — сказав я. — Мені просто совісно, адже люди, до смерті перелякані, ночуватимуть десь під відкритим небом, і худоба в них розбіжиться. Негаразд вийшло!
— Я не сподівався, що вони таку метушню влаштують і втечуть, — виправдувався мій калмик. — Я думав, що виглянуть лише вартові, побачать мерців, сховаються в юрти і почнуть там молитви читати. А ми повернули б від рудника вгору по долині і, відійшовши трохи, погасили б свічки, щоб в темряві лізти на гору. І вартові, виглянувши з юрт, побачили б, що мерці пішли вгору по річці і зникли. Я ж не винний, що вони так злякалися! Ну, переночують трохи нижче, худобу свою зберуть і завтра повернуться.
— І піде тепер по всій Монголії розповідь, що в золотому руднику на Алтин-Голі мертві рудокопи воскресли і ночами бродять, варту лякають! А князь викличе до себе вартових і почне допитувати з тортурами, в тюрму посадить або змінить.
— Зміні вони будуть тільки раді. Кому охота цілий рік в цьому глухому місці сидіти на варті. Адже плату від князя вони не одержують, сидять по наряду і байдикують.
— А що подумають вони про ситець, який я поклав у юрті?
— Можливо, даремно залишив його. Вони подумають, що поклали його мерці і віддадуть в монастир ламам, побояться залишити собі.
— Ну, попаде ситець неробам ламам, а не бідним аратам! — сказав я.
— Невже ти, Хомо, вважаєш усіх лам неробами? — здивувався Лобсин, очевидно скривджений моїм вигуком.
— А яку користь монгольському народові приносять лами? Бубонять цілими днями свої молитви, запалюють лампади і курильні свічки перед статуями Будди та інших богів. І так день у день все своє життя, прославляючи Будду і перебираючи свої чотки замість того, щоб виконувати якусь роботу, ну хоч би розводити городи при кумирнях, вчити аратів косити траву на зручних вогких місцях, в долинах вздовж річок і джерел! Адже скільки у вас кожного року гине худоби від безкорм'я взимку, від джуту[5].
— Звичайно, немало, а в інші роки дуже багато і завжди в найбідніших, в яких худоба підупала, — підтвердив Лобсин.
— І лами могли б вчити аратів косити сіно, зрошувати, де можливо, щоб трава росла буйнйше, а для худоби будувати з хмизу, із землі загони, захисток від зимових холодів і хуртовини замість того, щоб розспівувати молитви з ранку до вечора, бубоніти «ом-мані-пад-ме-хум» в кумирнях і в своїх фанзах.
— Ну, дехто з них лікує бідних аратів, інші переписують богослужбові книги для нових кумирень.
— Від лікування лам, я вважаю, більше шкоди народові, ніж користі, навіть якщо рахувати лише прокорм І гроші, які вони від хворих дістають. І лікує мало хто, тільки ті, які цьому десь підучились, а більшість зайнята. пише богослужінням. Ти зміркуй, адже третина чоловічого населення у монголів перебуває в ламському стані і живе цілком за рахунок праці інших двох третин! Навіщо набудували стільки монастирів і кумирень:» десятками і сотнями лам? Яка користь народові від них?
— Розваги, свята народові з співами і виставами влаштовують! — захищався Лобсин.