З головної вулиці звернули в бічну, яка вела в яминь, шо стояв біля міської стіни, подалі від вуличного шуму. Яминь був обгороджений низькою стіною з широкими ворітьми, власне розривом, спереду якого на невеликій відстані тяглася стінка, на ній змальований був фантастичний дракон, як скрізь біля в'їзду в китайський яминь. Об'їхавши цю стінку, ми попали в перший двір, де спішились на запрошення солдатів, що вийшли з своїх фанз, які стояли з обох боків. Лобсин залишився тут при возі і конях, а ми троє пішли далі. У другому дворі нас зустрів чиновник, який вранці приїжджав до нас, і повів у третій двір, в глибині якого стояв будинок амбаня. Будинок був у звичайному китайському стилі — одноповерховий, з черепичним дахом, краї якого були трохи загнуті вгору. Великі квадратні вікна були заклеєні папером. До вхідних дверей вело кілька східців, на яких нас зустріли ще два чиновники, вищі рангом, коли зважати на колір і сорт кульок на їх капелюхах. Вони провели нас у великий приймальний зал, майже пустий, видно було тільки кілька крісел і маленьких квадратних столиків біля них.
Ми зупинились недалеко від дверей і завели розмову з одним із чиновників, поки другий пішов доповісти амбаню про наш приїзд. Трохи згодом з дверей в глибині залу вийшов амбань, людина середніх років, досить огрядний, в халаті фіолетового шовку і чорній куртці, на грудях жовтим шовком був вишитий фантастичний тигр. Червона кулька на його капелюсі свідчила про високий чин. Його супроводило кілька мандаринів різного рангу і з десяток слуг.
Ми підійшли ближче і вклонились, амбань відповів легким кивком голови і рукою показав нам на крісла, а сам сів у парадне крісло трохи віддалік. На двох кріслах по обидва боки його сіли чиновники з синіми кульками. Слуги зараз же подали всім чай в невеликих фарфорових чашках без ручок, накритих блюдцем з вирізом, через який можна було пити, не піднімаючи блюдця. Чашки поставили кожному на столик біля його крісла і тут же для нас на маленьких блюдечках цукор крихітними кусочками. Китайці пили чай без цукру.
Після двох-трьох ковтків, зроблених для пристойності за китайським етикетом, почалась розмова. Амбань спитав, відкіля ми приїхали і чого. Він говорив пекінським наріччям, але запитання відразу ж повторював один з чиновників на нанкінському, так що секретар професора розумів усе і відповідав; тому в моїй участі потреби не було.
Трохи згодом я розумів запитання амбаня, але погано розбирав відповіді секретаря, бо нанкінським наріччям частина звуків вимовляється інакше.
Амбань питав про завдання експедиції і розкопок, говорив, що в руїнах міста біля Турфана на стінах намальовано багато буддійських божеств, трапляються також черепки посуду і речі ще стародавніші. Він сказав, що дозволяє перемалювати картини, але копати можна не глибше однієї четверті. За виконанням цього буде стежити повітовий начальник Турфана.
Потім розпитували про подорож через Росію, про Німеччину, її імператора і двір (досить наївно), про Чугучак і дорогу в Урумчі. Час від часу амбань сьорбав чай, і ми робили, як і він; користуючись цими перервами, професор щось говорив секретареві стиха.
Потім слуги подали всім кальяни — невеликі металеві коробки з довгою трубкою, яку брали в рот, а слуга запалював тютюн в другій короткій трубці, зануреній нижнім кінцем у воду, що наповнювала коробку. Таким чином тютюновий дим проходив через воду. Професор курив сигари, але для пристойності йому теж довелось зробити три затяжки, поки не згоріла маленька порція тютюну, покладена в люльку. Секретар взагалі не курив і після першої затяжки так закашлявся, що викликав усмішку амбаня, який похитав головою.
Я звик до кальяну і курив з задоволенням. Амбань заявив, що тютюн найкращий, привезений з Ланьчжоу в Ганьсу.
Коробку з подарунками чиновник, що зустрів нас у другому дворі, взяв там же і відніс до амбаня.
Покуривши, амбань встав і, висловлюючи подяку за підношення, спитав з усмішкою, чи всі жінки в Німеччині такі огрядні, як намальовано на коробці, і чи завжди ходять напівроздягнені. Що відповів секретар, я не зрозумів, але амбань розсміявся і, склавши кулаки, підніс вгору великі пальці, чим китайці виявляють велике задоволення. Після цього він поклоном відпустив нас і пішов з своїм почтом в глибину залу. Ми розкланялись і вийшли в супроводі одного з чиновників до третього двору, де той, прощаючись, побажав нам щасливої дороги.
Ранком на другий день той самий чиновник привіз нам подарунки-відповідь — тушу баранини, побачивши яку, професор поморщився, кілька коробок китайського печива і невеличку головку цукру — все це як провізію на дорогу. Він спитав, чи нема в нас туалетного мила і стеаринових свічок — для дружини амбаня. Професорові довелось видати з дорожнього запасу пачку свічок і брусок мила. Одержавши це, чиновник запросив секретаря поїхати з ним в яминь і одержати заготовлений дозвіл на розкопки в Турфані. Секретар і Лобсин поїхали з чиновником, і через годину Лобсин повернувся з паспортами і дозволом.