Зібрали всі речі.
Наша Русь, міркував батько, все ще стоїть на трьох китах — самодержавстві, православ'ї і народності. Ми, декабристи, задумали було скинути самодержавство, але цього не вдалось зробити, бо було передчасно. Православ'я саме захиріє і скасується, коли народ стане освіченим, а народність залишиться, як єдиний наш кит, коли народ прокинеться і стане господарем своєї держави і своєї долі, самодержавним і всемогутнім. Я, звичайно, не доживу до того часу, розмірковував він, а ти, можливо, доживеш.
Довго лежав я, розмірковуючи про цих трьох китів. Чув, як коні траву жують, як на недалекій китайській заїмці собаки гавкають, а ще далі в степу вовки виють. Подумав навіть, чи не підкрадуться вони до нас. Але собака Лобсина спокійно лежав біля нас. Нарешті, сон прийшов.
Проснулись, певна річ, на зорі, бо під халатами змерзли. Схопились, розклали багаття, коней пустили на росисту траву. Сидимо біля вогню, чекаючи чаю, гріємось.
І надумався я спитати Лобсина.
— Що тобі говорили лами в монастирі про душу людини і майбутнє життя?
— За нашою вірою, — відповів він, — душа людини після її смерті переселяється в іншу істоту — в новонароджену дитину, якщо небіжчик був добрий, або в тварину — бика, барана, собаку, змію, черв'яка, якщо він був лихий. І сам Будда, творець світу, перевтілюється в багатьох людей одночасно. Адже ти знаєш, Хомо, що майже в кожному монастирі є геген, якого шанують як нове втілення Будди, як духовного главу монастиря. А хамбо-лама в Лхасі — найголовніший з цих втілювачів. І коли якийсь геген помирає, лами його монастиря по тібетських книгах і різних прикметах дізнаються, в яку дитину душа гегена переселилась, відшукують її і привозять в монастир.
— Знаю я це! Привозять дитину, а доки вона виросте, старші лами самі правлять монастирем, як заманеться. І потім дорослий геген у них не більше як лялька, для показу народові, а керують лами.
— Правду кажеш! Ось через це я і втік з монастиря. Бачив, як старші лами кривдять учнів, примушують працювати на себе, а геген ні в що не втручається, їсть, спить, молиться і народ благословляє.
Поснідали, засідлали коней і поїхали далі голим степом на південь, повернули між горами Уркашару і кінцем хребта Барлику. По цьому проходу невисокі гірки розкидані, Джельдикара називаються, це означає «чорні, вітряні».
— Чому їх так охрестили? — питаю.
— Тому що взимку, тут інколи страшний вітер дме, Ібе-вітер, холодний. Від нього ввесь сніг на цих гірках тане, і стоять вони голі, чорні. А поряд на Уркашарі і.
Поїхали далі голим степом на південь, де в далині видно було профіль хребта Джаїр.
Барлику сніг лежить собі, біліє. Про Ібе-вітер ти, мабуть, чув.
— Чув розповіді. Кажуть, що він дме не тільки тут, а ще сильніше за горами Барлик, в проході, де озера Алаколь і Ебі-Нур лежать. Там, кажуть, ні киргизи, ні калмики не живуть через те, що влітку дуже жарко, трави погані, корму мало, а взимку Ібе часто дме такий великий, що встояти не можна, зав'ючених верблюдів несе немов сухі кущі перекотиполя, а люди замерзають.
— І ще кажуть, — сказав Лобсин, — що на озері Алаколь є острів з кам'яною горою, а в горі велика печера. З цієї печери Ібе-вітер зі страшною силою вилітає. Одного разу киргизи цілим аулом зібрались тихого дня, вхід в цю печеру заклали бичачими шкурами і завалили камінням, щоб Ібе більше не вилітав звідти. Дуже надокучив їм цей Ібе. Але прийшов час, і Ібе розлютував, вирвався, каміння відкинув, шкури розкидав і дме як завжди.
— Ну, це вже вигадки! — кажу йому. — Мені консул якось розповідав, що років з сорок тому якийсь учений з Росії приїхав, щоб оглянути цю печеру на острові, про яку такі чутки ходять. І ніякої печери в горі не виявилось, гора суціль кам'яна. А Ібе зовсім не з острова починається, а дме по всій широкій долині від озера Ебі-Нур. Це холодне повітря з Джунгарської пустині по долині між горами Майлі і Барлик з однієї сторони і Алатау— з другої на північ стікає у вигляді Ібе.
— Тутешній вітер називають Кулусутайський Ібе, — пояснив Лобсин. — Через нього в горах Джельди кочовики теж не живуть. Лише біля самого підніжжя Уркашару туляться китайські заїмки. Там і проходить зимова дорога з Чугучака, щоб подорожній, захоплений Ібе, міг сховатися від нього. Тільки незрозуміло мені, чому люди від Ібе замерзають, а сніг тане.
— Тому що вітер хоч і не морозяний, але холодний і при своїй силі пронизує людину до кісток; людина не замерзає, а дубіє, — пояснив і я Лобсину.