Від сумного видовища Ельжбету відвернув звук відчинених дверей. Марія тихо увійшла до їдальні, поклонилася, коли погляд графині зупинився на ній, і поставила тацю зі сніданком перед господинею.
Старостина подивилася на маленьку порцію гусячого паштету й миску з телятиною й овочевим бульйоном. Наперекір чоловікові, а також заради моди і здоров'я вона не визнавала шляхетської обжерливості.
Староста любив польські страви з кислим, гострим і солоним смаком. Коли вони жили разом, на столі переважали часник, цибуля, огірки та квашена капуста, до яких зазвичай додавався чорний литовський хліб. Крім того, щодня, крім пісних днів, подавали жирне м’ясо та дичину, яку староста привозив із мисливських угідь. Справжня пристрасть його життя.
Вино, мед і, насамперед, горілка текли рікою. Її чоловік випивав по кварті горілки під час кожного прийому їжі, і в останні роки його життя жінка майже не бачила його тверезим. Ельжбета з огидою відкинула спогад про те, як він з’являвся в її алькові, весь пропахлий горілкою та спітнілим одягом.
В якийсь момент в результаті пияцтва староста занедужав, і медики порадили йому поїхати на води. Він, звичайно, наполягав на тому, щоб залишитися в Литві, але жінка змусила його поїхати в Карлсбад, де він лікувався від недуг, викликаних надмірною схильністю до веселощів.
Поки чоловік проводив час з цілющими водами і грязьовими ваннами, Ельжбета захоплювалася балами і концертами, відвідувала оперні та театральні вистави. Вона також відвідувала казино, де у неї виникла схильність до азартних ігор.
Саме в Карлсбаді вона відкрила життя, для якого, здавалося, була народжена. Там вони пробули всю весну, що дало змогу старості відновити здоров’я, а Ельжбеті – прийняти рішення не повертатися до прісного життя на Литві.
На зворотному шляху вони зупинилися у Варшаві, де як раз перебував Радзивілл, опікун і захисник роду Мирських. Тут знову почалися гулянки, обжерливість і пияцтво. Якби панове-браття не виходили з-за столу рачки, то і забави мовби не було. Через кілька тижнів князь Радзивілл вирішив повернувся до Литви, а її староста приєднався до його процесії. Ельжбета відмовилася їхати. Вона очікувала від чоловіка наполегливості та суперечок, але той сприйняв це рішення з полегшенням. Так настільки сумно виглядала картина їхнього шлюбу.
В столиці жінка ожила й розквітла. Вона швидко позбулася своїх провінційних рис.
Вона не шкодувала лестощів і витрат, бажаючи влитися у товариство і знайти нових чудових приятельок. Однією з них була Ізабелла Гольштейн, полька за походженням і дружина царського генерала, який воював десь у Сілезії з армією короля Пруссії. Обидві без чоловіків, але аж ніяк не самотні, вони знайшли спільну мову та інтереси. В основному, карти, молоді чоловіки та бали, залежно від настрою. Це був найпрекрасніший період у житті Ельжбети. Десь у Європі точилася страшна війна. Август III Саксонський зазнав поразки від Фрідріха, правителя Пруссії, і був змушений сховатися в Речі Посполитій, шляхта якої не хотіла й пальцем поворухнути, щоб захистити свого монарха. Країною, руйнуючи та грабуючи, марширували московські та прусські війська, хоча Річ Посполита зберігала нейтралітет у війні між державами. Все це мало хвилювало Ельжбету. Нові моди одягу з Парижа, книги, зачіски та бали – не було нічого важливішого в її житті. У неї було враження, що цей час триватиме вічно. Але війна закінчилася. Помер Август ІІІ Саксонський, а росіяни залишилися в Речі Посполитій, більше того – посадили на престол слухняного їм Понятовського. Великі магнати, в тому числі Радзивілли, чинили їм опір і були розгромлені залізною волею цариці Катерини. Станіслав Август і Чарторийські конфіскували маєтки переможених, а решту руйнувань зробили москалі, знищивши і забравши, що тільки було можна.
Ельжбета не зламалася. Вона була вільна і все ще мала свою вірну подругу Ізабеллу Гольштейн. Завдяки її заступництву вона мала намір повернути майно свого покійного чоловіка. Власне ця дружба і виявилася найбільшим розчаруванням.
Ельжбета відкинула печаль, яка її мучила.
– Нехай Антоній прийде сюди, – наказала вона покоївці і почала нарізати паштет.
Дворецький прибув до того, як вона встигла взятися до супу.
– Я запросила гостя і мені потрібно добре виглядати в його очах, – сказала йому Ельжбета. – На вечерю подайте фаршировану телятину і щуку у вині, а якщо тобі не вдасться дістати щуку, то вугра.
Антоній набув засмученого виразу.
– Постачальники вимагають гроші. Самому тільки різнику ми винні двісті злотих, а продавцю вина — понад сімсот злотих. Інших дрібніших кредиторів я навіть не рахую.