— Що ви знаєте про моє серце, Сергію Микитовичу!
Таня раптом зупинилася, замріяно усміхаючись, простягла руку.
— Зовсім я заговорилася з вами. По книжки коли б не спізнитися.
1, торкнувшись її руки, Агєєв відчув, що повинен зараз же висловити свої потаємні думки. Він подався вперед, зазирнув їй прямо в очі.
— Давно хотів я вам сказати, Тетяно Петрівно…
Її миле смугляве обличчя раптом стало напруженим, тривожним, але він уже не міг зупинитися.
— Знайомі ми всього без року тиждень, а наче знаю вас багато літ… Такої дівчини в житті я не зустрічав…
— Не треба, не говоріть, — вирвалось у Тані. М'яко, але рішуче вона вивільнила руку, жорсткі пальці мічмана ковзнули по жовтіючому на загорілій шкірі тоненькому, схожому на обручку персню.
Вона підвела голову, усміхнулась якоюсь непевною, схвильованою усмішкою.
— Для мене радість бути вашим другом, повірте… Адже ми завжди залишимося з вами друзями? — квапливо додала вона, напевне помітивши, як потемніло, насупилось його обличчя.
— Єсть залишитися друзями! — уривчасто сказав тоді Агєєв, приклавши пальці до кашкета.
От і вся розмова. І вони не зустрічалися з тих пір. Вона заклопоталася, сьогодні знову повинна була піти в колектор. Дивно, що він забув про це, розігнавшись у бібліотеку з книжкою!
У неї своє життя, у нього своє… І все-таки безустанно думав про неї, незрозуміло чому засмутився, коли побачив замкнуті двері бібліотеки на криголамі.
— Чим до вогню ближче, тим гарячіше. Чим до серця ближче, тим болючіше, — стоячи на палубі доку, сам собі сказав мічман Агєєв.
Біля фок-щогли по широкому дерев'яному містку «Прончищева» ходив туди й сюди Фролов.
На криголамі йшло звичайне вечірнє життя. Матроси закінчили вантаження, товпилися на юті, прикурюючи один в одного. Із тамбура вийшов кухар Уточкін, його обличчя здавалося розпеченим від жару плити. Він теж закурив, притулившись до фальшборту, вдихаючи прохолоду, що йшла від води…
Стемніло, тут і там на березі спалахували вогні. «Чи не Леонід іде?» подумав Фролов, дивлячись у бік міських вулиць. Жуков мав повернутися давно, до спуску прапора, а скоро вже вечірня перевірка. Загуляв сьогодні хлопець. Працює добре, але щодня надвечір нудиться, а от сьогодні одержав звільнення і загуляв… «Точно, Льонька!»
Жуков дуже поспішав, його безкозирка зсунулася на потилицю, пасмо смоляного жорсткого волосся прилипло до спітнілого лоба. Він робив величезні кроки, майже біг до сходень криголама.
Вираз розгубленості, ледве чи не переляку, був на його надзвичайно блідому обличчі.
Жуков швидко підійшов до сходень.
— Капітан третього рангу на кораблі? — долинув його голос до Фролова.
— На кораблі! — відповів черговий біля трапа.
«Так», подумав Фролов. Його серце почало битися сильніше, важко було встояти тут, на містку, коли щось, очевидно, скоїлося з Леонідом. Це ж за нього, за Жукова, ніс зараз вахту Фролов. «Підзміни, друже, якщо доведеться затриматися трохи», сказав йому Жуков перед сьогоднішнім звільненням.
Лише кілька діб минуло, як, зайнявши койку поряд з койкою Фролова, поселився в кубрику «Прончищева» цей новопризначений в експедицію сигнальник. Але чи то відразу припав йому до душі веселий щирий Фролов, чи багато спільного знайшли вони в своїй долі сигнальників, бойових моряків, — тільки потроху Леонід повністю відкрив новому другові свої сердечні таємниці.
У білому світлі захищених сітками ліхтарів, коли навколо вже міцно спали матроси, соромливим шепотом розповідав Жуков Фролову про дівчину на березі, про вагання й суперечки, про остаточно прийняте рішення поговорити з нею востаннє, поставити її перед фактом…
«Значить, якась не та розмова вийшла», знову й знову оглядаючи в бінокль набережну, думав неспокійно Фролов.
На місток вибіг розсильний, змахнув рожевим аркушиком.
— Зараз же передайте на док!
На аркушику квапливим почерком капітана третього рангу Андросова було написано всього кілька слів. Наказ мічманові Агєєву негайно прибути в каюту капітана третього рангу на шлюпці, що посилається з «Прончищева».
Вихопивши з клейончастого футляра кольорові прапорці, Фролов змахнув ними в бік доку.
І на доковій башті вахтовий сигнальник підняв руки з прапорцями, почав приймати семафор.
Од борту «Прончищева» відійшла шестивеслова шлюпка. Весла, разом здіймаючись над водою, поблискували, як довгі смужки дзеркал.
На доку закінчилася робота. В кутку стапель-палуби дзвінко стукотіла по металу прохолодна душова вода. Матроси вбігали під душ, одягались освіжені, сідали на запашних колодах навколо головного боцмана. Прийнявши душ і швидко одягшись, Щербаков підсів до мічмана ближче.