І Жуков ображено зсунув густі жорсткі брови, швидко підняв бінокль, знову почав вдивлятися в море і небо… Отже, по-старому Калядін триматиметься осторонь нього, відмовчуватиметься, розмовлятиме тільки в строго службових справах.
Кінчається важка похідна вахта. В такі хвилини приємне очікування заслуженого відпочинку завжди охоплювало Леоніда, допомагало ще пильніше вдивлятися вдалину, чіткіше доповідати про побачене. Проходячи мимо Калядіна, любив обмінятись із старшиною, що з півслова розумів його, яким-небудь міркуванням, жартом, усмішкою.
Але сьогодні це радісне почуття змінив легкий сум, немовби передчуття неминучої втрати.
Незлагода з Калядіним почалася кілька днів тому, коли, збігши по трапу в кубрик, Жуков побачив старшину схиленим над аркушем паперу. Калядін підвів веснянкувате, карооке, з облупленим широким носом обличчя.
— Ось пишу…
Він не доказав, бо Жуков і так знав, що пише Калядін. Рапорт про залишення на надстрокову. Наближався строк демобілізації, тієї демобілізації, про яку у воєнний час, як про щось незвичайно прекрасне, частенько мріяли друзі. І раптом у мирні дні Калядін різко. змінив рішення, почав думати про надстрокову, вмовляти друга подати рапорт.
— Корабель покинути не можу, розумієш. Чим ближче підходить час розлуки з ним, тим більше почуваю — не можу. Залишимось, Льоню, га? І рапорти подамо разом… Потім учитися на офіцерів підемо.
Це рішення друга вразило Леоніда. Уже встиг звикнути до думки, що скоро кінець військовій службі. Добре повоювали, пора відпочити. Він уявляв собі день, коли, прокинувшись вранці ще до побудки, вони з Калядіним ув'яжуть востаннє свої койки, перекладуть речі з рундуків у цивільні чемодани, ще раз окинуть поглядом знайомий до найменших дрібниць кубрик, а пізніше, одержавши документи, востаннє разом пройдуть по палубі до трапа на стінку.
Але тепер головне навіть не в цьому. Тепер він думав не тільки про себе, він думав про Клаву.
Мабуть, сам по собі і не мріяв би про залишення флоту. Хіба менше за Калядіна любив він море, корабель? Однак тут замішувалась особлива, делікатна справа. Ні, треба, треба вмовити друга.
— Гляди, Мишо, подаси рапорт — назад його не візьмеш, — сказав він тоді в кубрику. — Вибір долі. Легковажно дивитись на це не можна.
— А хто легковажно дивиться? — Калядін старанно виводив наступне слово рапорту. — Я до справи по-політичному підходжу. Могутній океанський флот нам потрібен? Факт! Кадри потрібні? — Калядін любив говорити трохи по-книжному, і це виходило в нього дуже переконливо.
— Якщо всі старі служаки через особисті інтимні причини почнуть списуватися з кораблів — з кадрами вийде поганенько.
— Та ми ж разом з тобою хотіли… Дружбу не ламати нашу…
— Ось і не ламай. Залишимось на кораблі, чудова справа! Добре тобі на кораблі? Добре! Діло своє любиш? Любиш! А ти ще гребець прекрасний, під парусами майстер пройтися. Морський талант. А на сушу йти хочеш!
Міцний, кремезний Калядін говорив так просто и розсудливо, що справді подумалось: не знайдеш заперечень…
Жуков замислено вийняв гребінець, почав пригладжувати жорстке, трохи кучеряве волосся, — збирався з думками для відповіді.
— У мене, Мишо, є особлива причина…
— Цю твою причину я наскрізь бачу, — з образливою категоричністю відрубав Калядін. — У неї нахабні очі й родимка на лівій щоці. Вже коли заговорили про неї, прямо скажу — не для матроса вона… В неї на умі офіцери… Один має інтерес — чоловіка якомога соліднішого затралити.
— Ні, ти про неї так не кажи, — роздільно вимовив Жуков. — Ображати її не маєш права.
Він стояв, поклавши руку на койку, — високий, худорлявий, з широкими міцними грудьми. Від обурення сильніше заблищали очі, сповнені м'якого чорного сяйва. «Такого й справді кожна покохати може», подумав Калядін, мигцем глянувши на друга.
— Ти, Леоніде, не ображайся… Кинь… Може, й не така вона. Тільки, якщо точно тебе кохає — зробить по-твоєму.
— Ні, я обіцяв їй, — твердо сказав Жуков. — Та й недобре їй тут… на такій роботі. Уже все обговорили. Як поїдемо в Мединськ, де оселимося…
— Ну то їдьте… А краще ось що, — Калядін підвів од паперу свої чесні, хороші очі. — Скажи їй прямо й твердо, що передумав ти, нове рішення прийняв. З ресторану вона може піти, вчитися поїхати… Їй корисно кругозір свій розширити.
— І натякати про це не буду, — похмуро відрізав Жуков. — Обіцяв — значить, крапка.
Як пояснити другові: не наважиться він цього сказати Клаві — і все може поламатися! При кожній зустрічі Клава стає дедалі вимогливішою і нервовішою, всі розмови зводить до одного — коли демобілізація, коли вони поїдуть звідси?