— Думаю, що й комсомолець Жуков не заперечуватиме, щоб секретар парторганізації доку був у курсі цієї справи! — сказав з наголосом Андросов. — Так от — підсумуємо факти. Якийсь час тому, ще служачи на есмінці, сигнальник нашої експедиції Жуков познайомився з однією громадянкою, Шубіною. Знайомство це, наскільки я зрозумів із ваших слів, Жуков, не було дуже щасливе… Однією з перших вимог, які Шубіна поставила Жукову, була вимога змінити прийняте ним раніше рішення: вона наполягала, щоб Жуков не залишався на надстроковій службі.
Втупивши очі в палубу, Жуков сидів нерухомо.
— Під впливом Шубіної комсомолець Жуков змінив свої плани на майбутнє, — говорив далі Андросов. — Завдяки цьому була відновлена їхня дружба. Але в останні дні стосунки його з Шубіною, як він повідомив мені, різко погіршилися, дійшли до повного розриву.
Агєєв поворухнувся. Ясно згадалася зустріч із Жуковим на пірсі, багрова плямка у нього на щоці, під вухом…
Але боцман промовчав.
— Товариш Жуков подав сьогодні начальникові експедиції рапорт про залишення на надстрокову службу, — продовжував Андросов. — Разом з тим він вирішив повідомити про це Шубіну. Попросивши звільнення на берег, Жуков щойно мав з нею рішучу розмову… До речі, товаришу Жуков, у вас не склалося враження, що вона все-таки знає про строк нашого виходу в море?
— А може, й знала… — несподівано обізвався Жуков.
— Звідки? — різко запитав Андросов.
— А хто їх розбере, звідки ці дівчата все знають. Чув я про такий корабель — коли б він у море не йшов, завжди прибігали до пірса дівчата. На кораблі таємниця, а на березі бувало, коли йшов той корабель у бойовий похід, кожен собака знав. У кубриках говорять: «Це матроський телеграф працює».
— Дорого міг нам цей телеграф обійтися… А самі ви не користувалися таким телеграфом?
— Ніколи на березі про корабельні справи не говорив, — сказав Жуков твердо, швидко піднявши блискучі, трохи запалі очі. І раптом увесь зарухався, глянув, повернувшись усім тілом, на круглий годинник над диваном.
— Подзвонити б туди, товаришу капітан третього рангу, про Шубіну взнати…
— Терпіння, подзвонимо… Отже, після гострої розмови з Шубіною ви довго бродили по вулицях, потім вирішили зайти до неї знову… Більше нікого не залишалось у квартирі?
— А там більше ніхто не живе. Це одна кімната, в проході воріт, раніше у ній мешкав двірник… А коли двірник собі кращу кімнату підшукав, Клава… Шубіна… там поселилася. — Жуков, збираючись з думками, помовчав. — Так от, стукаю — мовчок. А все-таки подумав, що в кімнаті хтось є.
— Почекай, хлопче, ти чому так подумав? — раптом втрутився Агєєв. — Не відповідає — значить, справа ясна, вдома її немає.
Жуков глянув на нього, наче прокинувшись. Він надто захопився своєю розповіддю, спогадом про пережите. Нібито навіть не зрозумів запитання.
— Мов щось у серце мене штовхнуло. Начебто позивні зсередини почув. Нахилився, глянув під завіску. Бачу — рука.
— Рука? — перепитав боцман.
— Товариш Жуков побачив у вікно на підлозі кімнати нерухому руку чоловіка, — пояснив Андросов. — Він почав стукати, ніхто не відгукнувся. Він кинувся на вулицю, зустрів комендантський патруль, повернувся з ним у квартиру. Двері виявилися відімкнутими, навіть напіввідчиненими, на підлозі лежав громадянин, убитий ударом ножа.
— Точно, — пошепки вимовив Жуков. Він слухав цей короткий виклад своєї розповіді в такому хвилюванні, що побіліли суглоби його сплетених один з одним пальців.
— До приходу слідчого Жукова затримали, але, оскільки, очевидно, його непричетність до справи виявилась явною, слідчий, знявши показання, відпустив його на корабель За цей час громадянка Шубіна так і не з'являлась додому.
— Значить, ви були самі, коли побачили тіло, поки за патрулем не побігли? — спитав Агєєв.
— Значить, сам…
— Недобре виходить, — сказав Агєєв.
— Товаришу капітан третього рангу! — почав Жуков і замовк.
Задзвонив телефон над столом. Андросов узяв трубку.
— Слухає Андросов… — Жуков не зводив з його обличчя нетерплячого, гарячого погляду. Здавалось, якісь невимовлені слова величезним тягарем давлять на серце, не можуть зірватися з губів.
— Єсть. Буде виконано, товаришу капітан першого рангу, — сказав Андросов. Підвівся трохи, вклав телефонну трубку в щільний затискач. — Хочете щось сказати, товаришу Жуков?
— Дозвольте доповісти… — Жуков знову осікся, але пересилив себе, швидко підвів запалі ще глибше очі. — Те, чого слідчому я не сказав… Ніж цей… Яким той громадянин зарізаний… Він мій.