І от якесь кругле тіло майнуло у воді, зникло серед хвиль, з'явилося знову. З води вийшла істота майже фантастичних обрисів. Горбата, круглоголова, вона здалека могла здатися зовсім голою.
Водонепроникний речовий мішок і кисневий балон, з'єднаний з легким водолазним шоломом, утворювали горб за спиною того, хто вийшов з моря. Руки й ноги обтягнутого резиною тіла закінчувалися перетинчастими ластами, що допомагали швидше пливти під водою.
Судячи з стану знайденого під камінням костюма, порушника спочатку збило з ніг прибоєм, протягло по вкритих мулом каменях, але він, очевидно, не розбився, швидко рушив угору по скелях…
Його слід виявив службовий собака-шукач. У районі Східних скель, там, де нагромадження дикого каміння підноситься від самої води, собака тяг вище й вище, поки не вивів прикордонників до колії залізниці. Тут шукач безпомічно заметався по насипу, біля шпал…
— Опитали весь персонал поїздів, що проходили біля Східних скель цієї ночі, — доповідав Людову лейтенант Савельєв. — Ви знаєте, поїзди проходять там порівняно близько від берегового обриву… Провідникові одного з вагонів здалося, що саме в цьому пункті залізниці хтось увійшов з тамбура в коридор.
— Здалося? — підвів трохи брови Людов.
— Так точно. Була третя година ночі, — провідник, очевидно, задрімав. Почувши, що двері з тамбура відчинилися, він одразу ж, як запевняє, пройшов по вагону, але нікого з сторонніх не виявив.
— У тому місці побережжя поїзд, здається, уповільнює хід?
— Трохи загальмовує на стрілці.
— Значить, утік! — сказав Людов.
Прикро вражений, він згорбився над столом.
— Лейтенанте, посильте спостереження в порту. Зв'яжіться з відділеннями міліції і з військовою комендатурою. Про всі важливі події хай негайно доповідають нам.
В обідній час майор перетяв міські вулиці, пройшов прохолодними алеями матроського парку, вийшов на положистий морський берег. Довгі розкотисті хвилі набігали на коричньовожовтий тугий пісок, пахло водоростями, сонцем і сіллю, теплувата, майже не солона вода плавно погойдувалась на прозорій синяві, що розмірено здималася.
Вдалині берег громадився камінням, там, далеко за поворотом, були Східні скелі. Здалека свистіли паровози, було чути наростаючий і затихаючий гуркіт дальніх і приміських поїздів.
Викупавшись, Людов сидів на гарячому піску в трусах і кашкеті, зсунутому на великий смуглявий ніс. Балтійське сонце пекло його жовтувате, місцями порізане старими шрамами тіло. В Заполяр'ї, звідки Людов недавно перевівся в цю базу, купатися в морі не доводилось ніколи, розвідники ходили плавати на гірські озера, в яких вода ставала влітку трохи теплішою.
Він сидів на розпеченому піску, старався не думати ні про що, насолоджувався рідкими хвилинами повного відпочинку, прекрасним відчуттям мирного часу, відвойованого в смертних боях.
Повертаючись з купання, поспішав, швидко пройшов по тихих алеях і пожвавлених тротуарах. Назустріч ішли жінки з дітьми, бігла із школи весела дітвора. Майор не міг не усміхатися з-під своїх вологих від поту окулярів. Він дуже любив дітей, а в час війни майже не зустрічав їх у суворих, готових щохвилини до боїв північноморських базах.
У кабінеті чекав лейтенант Савельєв. Ніяких нових відомостей поки що не надійшло. Ніяких слідів диверсанта, який вийшов з моря!
Майор наказав привести на повторний допит першого мовчазного порушника кордону.
Порушник сидів, незграбно піднявши трохи плечі, втупивши очі в підлоту, жалюгідний чоловічок з землистосірим, упертим обличчям, його питали про креслення на гребінці, про док. В йото очах прозирали розгубленість і страх, але він не вимовив жодного слова, і його вивели.
Увечері задзвонив один з телефонів на столі. Майор підняв, поривчасто підніс до вуха трубку. Слухав, трохи нахиливши посічене глибокими зморшками, відтінене великими окулярами обличчя.
— Так, так… На вбитому виявлено ампулу з отрутою? І не знайдено ніяких документів? Спасибі. Зараз же виїду на місце події.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
АМПУЛА, РАХУНОК І НІЖ
Сивоголовий медичний експерт, що схилився був над трупом, випрямився.
— Рану зроблено ножем у ділянці сонної артерії… Смерть у цьому випадку настає миттю. На скроні — слід від удару об тупий предмет. Судячи з положення тіла, убитий під час падіння вдарився головою об ріг столу.
Майор Людов, не поспішаючи, оглядав кімнату.