— Не збагну — чого вам од мене треба? Не хотіла я його вбивати, ніж мені під руки потрапив.
Савельєв намагався дивитися байдуже.
— Ви продовжуєте твердити, що не знали раніше вбитого?
— І тепер його не знаю…
Вона спробувала кокетливо посміхнутися Савельєву. Лейтенант втупив очі в протокол.
— І як це я з ним справилась, сама не збагну…
— Після того як він упав, ви дзеркало із стіни не знімали?
— Дзеркало? — вона явно здивувалася. — Навіщо б мені було знімати його.
— А може, все-таки згадаєте, хто був убитий? — Лейтенант швидко глянув на неї. — Не був він ким-небудь… ну, із залицяльників ваших?
— Ото ще вигадали — залицяльників, — обурено фиркнула Клава.
Вона конфіденціально схилилася в бік Людова, до письмового столу, дивилася правдивим поглядом великих темнокарих, запалених слізьми очей.
— Вірте слову, товаришу майор, я з самим Жуковим тільки й зустрічалася. Він одружитися зі мною обіцяв.
Вона схлипнула, зморгнула сльозинку.
— Хоч у ресторані в дівчат спитайте — з самим Жуковим Льонею гуляла… Ніяких йому через мене неприємностей не буде, скажіть?
Людов зняв окуляри, почав старанно протирати скельця.
— Дуже турбуєтесь про нього?
— Як же не турбуватися… Його одного кохаю.
— А льотчика Борисова хіба не кохали? — ніби ненароком, надівши окуляри, спитав Людов.
Шубіна ледь здригнулася. Її погляд став напружений, але вона не опустила очей.
— Якого Борисова?.. А, цього… Ні, це я просто так, час із ним проводила.
— А чому захворіли, коли літак Борисова розбився?
Вона продовжувала дивитися прямо, але її погляд дивно скосився, глибокі зморшки виступили на лобі.
— Хіба я захворіла? Не пам'ятаю… — Вона напружено думала. — Може, й захворіла… Адже шкода людини…
— Вам не було шкода, коли отруїли вино, яким частували його! — Людов підвівся з-за столу. Вона встала теж.
— Я… я… — її голос раптом огрубів, зробився хрипким. — Я не вино з ним разом пила.
— Літак Борисова розбився через вісім годин після того, як ви пили з ним це вино, — повільно, відчеканюючи кожне слово, говорив Людов. — Шеф ваш, який дав вам отруту, дав і протиотруту. Ви знали, що отрута почне діяти, коли Борисов буде у випробному польоті.
Вона довго мовчала. Дрібні крапельки поту скочувалися на її підбриті брови.
— Вигадуєте. Не отруювала я ніякого вина. І про якого шефа говорите — не знаю.
— Про того, хто мав ключ від вашої кімнати, не раз приходив до вас.
— Навіть не розумію, про що говорите. — Очі знову заволоклися сльозами від незаслуженої образи. — І знайомих у мене тут нікого, крім Льоні Жукова, немає…
Жуков увійшов до кабінету, ніби задихавшись, під темносиньою фланельовкою поривчасто здіймалися його смугляві, мускулисті груди. Але майор бачив, що Жуков задихається не від швидкої ходи — глибоке хвилювання прозирає в кожному його русі.
Майор Людов був у кабінеті сам.
— Ну, товаришу Жуков, сідайте. Розповідайте, що вас тривожить.
Він указав на широкий зручний диван, що стояв у глибині кімнати, сів поряд із Жуковим, поклав на диван розкриту пачку цигарок. Жуков наче й не помітив цигарок, його груди здіймалися весь час нерівно й швидко.
— Відпросився… З Клавдією Шубіною побачитися мені треба… Одне питання уточнити.
— Що це за питання, через яке вам уночі записку про звільнення з корабля дали?
— Мені мічман Агєєв із запискою про звільнення допоміг… Мучить мене, що я в таку справу замішаний. Комсомолець я, радянський моряк… Не говорила вона вам, що в неї тут родич є?
— Чому вас цікавить це питання?
— Підозрюю — неправду вона мені сказала… — Замовк, збирався з думками. Спокійно, не дивлячись на нього, сидів поруч майор. — Було таке діло… Якось дуже мені побачитися з нею захотілось… А вона мене не чекала… В порту я на попутну машину сів.
Жуков розповідав, і в пам'яті його виразно постав літній сонячний день із свіжими запахами солоного вітру, корабельного дьогтю, смоляних колод — незабутніми запахами порту. Грузовик трусився по вулицях бази, і мимо пролітали розцвічені сонцем шибки будинків, листя, що тріпотіло на бульварі, афіші й вивіски магазинів.
— І бачу з машини — сидить вона з кимось на бульварі на лавочці, розмовою захоплена. Окликнув я її та й махнув просто на ходу через борт.
Жуков провів язиком по засмаглих губах.