— Значить, завойовують тихою сапою, торговим шляхом, — протягом сказав Ілюшин.
— Америка — єдина держава, морський торговий прапор якої нічим не відрізняється од військово-морського, — сказав раптом Ігнатьєв.
— Це ви добре підмітили, лейтенанте! — Андросов склав замітки й книжки, підвівся з крісла. Його хитнуло, він ухопився за край столу. — Одначе свіжіє. Ну, товариші, інструктаж закінчено, у вільний час починайте проводити бесіди. Хто потребує індивідуальної консультації, прошу в будь-яку хвилину заходити сюди.
— Я б дещо з вами вияснити хотів, коли у вас час буде, — сказав повар Уточкін.
— І я, товаришу капітан третього рангу, — соромливо сказала Таня.
— Прошу, товариші. Я думаю, сьогодні ввечері зможемо провести наші індивідуальні зустрічі…
Розмовляючи, всі виходили з каюти.
Десь за обрієм виникає хвиля, наростаючи хисткими водяними хребтами, біжить мимо борту корабля, мимо берегів Скандінавії з Атлантики в Льодовитий океан.
Хвиля омиває плавучі крижини, вливається в теплу течію Гольфстрім. Жива, пружна, вона обганяє борти кораблів, мчить усе далі й далі, слідом за рядами таких самих невтомних, вічно живих хвиль.
Учені твердять, що це обман зору, що хвилі не біжать по поверхні моря все далі і вперед, а горби розгойданої від вітру води здіймаються майже над одним і тим самим місцем. Як колосся житнього поля, хитаючись від вітру, ніби мчить удалину, а насправді не відривається од стебел, так і піднята вітром хвиля створює лише видимість швидкого бігу вдалину до обрію. І чим більше давить на неї вітер, тим вища хвиля, тим яскравіша ілюзія швидкого руху.
А могутні течії, що переміщають воду з одного океану в інший, зносять кораблі з курсу, рухаються часто не за напрямом хвиль, що біжать на поверхні… Як смичок, ковзаючи по струнах, примушує їх коливатися, не зриваючи з деки, так вітер, торкаючись хвиль, створює вічну музику моря…
Так розмірковував Андросов, тримаючись за кронштейн, який розгойдувався на містку від усе зростаючого розмаху хвиль, йому починало здаватися, що музика моря, про яку так красиво написано в книжках, зараз стає оглушливо гучною, майже нестерпною.
Вітер дужчав, віяв з усіх боків. Дедалі сильніше він гудів у снастях, дедалі ширше креслили верхівки щогл низько навислі хмари. На високих горбах, закипаючих білими гребенями, виникало клоччя якогось особливо густого бурого туману.
І море ставало зловісно безколірним, рвані хмари мчали по небу, як низький важкий дим. Холодний водяний пил летів на місток. Андросов витер обличчя 1 майже одразу ж знову відчув на губах гіркосолоні бризки.
Шведський лоцман, високий і худий, мовчки стояв поряд з капітаном, кутаючись у клейончастий плащ.
— Док іде з дрейфом близько двадцяти градусів… — крикнув Сливіну капітан Потапов.
Рокіт моря, свист вітру у вантах заглушили його голос. Його обличчя теж було мокре від водяного пилу. Сливін пригнувся до нього впритул.
— Погано управляюсь… Виходжу на вітер… «Пінгвін»… не може… утримувати мене на курсі! — проревів капітан Потапов. Тепер голос його покрив і рокіт моря, і гудіння вітру.
Андросов дивився назад. Високі білі фонтани майже ховали з очей стапель-палубу доку. Буксири натягнулися. Криголам хитнуло особливо великою хвилею, і Андросов відчув дивне запаморочення голови, томливо тягнуче лоскотання під грудьми — перші ознаки морської хвороби. Скільки разів виходив він у море, скільки штормів переніс, а от не позбувся цих болісних відчуттів…
«Тільки не думати про це, не піддаватися, — виникла настирлива думка. — Чому я стою тут без діла?» Але нібито свинцем налилися нога, важко було відірвати од поручнів пальці.
— Як самопочуття? — почув він дзвінкий голос Фролова, зустрів погляд його завзятих, палаючих відвагою очей. Фролов стояв біля фок-щогли, ледве притримуючись за поручні, пружно похитуючись на трохи розставлених міцних ногах. Він зовсім, не страждав від качки.
— Дуже кидає! — крикнув у відповідь Андросов, Його голос віднесло вітром, звук викрикнутих слів здався глухим і жалюгідним у навколишньому гуркоті стихії.
— Все нормально!.. Товаришу Фролов! — на всю силу легенів, так само як капітан Потапов, проревів Юхим Овдійович і побачив, що Фролов аж відсахнувся здивовано од цього дикого крику.
Сливін ходив по містку туди й назад, насунувши кашкет на зосереджене, мокре, запалене вітром обличчя Капітан Потапов вріс у палубу біля тумби машинного телеграфу, дивився нерухомо вперед. Штурмани Курнаков, Чижов та Ігнатьєв раз у раз виходили на місток, вдивлялися в береговий рельєф, зникали в дверях радіорубки.