Округлі чорні острівці серед голубого зибу фіорду… Маленькі рибальські човники на воді. Рибалки ніби задрімали в них.
Лишилися позаду похмурі хвилі і штормовий вітер Каттегату. Легкі смуги нерухомих хмар ледь рожевіли в ранковому небі.
Напружений, заклопотаний голос норвезького лоцмана зовсім не в'язався з навколишньою театрально красивою природою.
— Файв дегріс лефт, — сказав лоцман.
— Ліво руля. Курс п'ятдесят градусів, — скомандував Сливін.
Знову відкрився вузький скелястий прохід. Він повільно розширювався, попереду розгорталася широка синява.
Спершись на штурманський стіл, лейтенант Ігнатьєв старанно вів прокладку, відмічаючи тонкою лінією шлях криголама, всі його круті повороти.
Увійшов Курнаков, поклав бінокль на диван.
— Виходимо на чисту воду. Піду, товаришу лейтенант, трохи приляжу.
— Ви б по-справжньому відпочили, Семене Іллічу, — самолюбиво сказав Ігнатьєв. — Можу запевнити — вахту здам як слід.
Не відповідаючи, Курнаков вийшов з рубки.
На містку лоцман Олсен трохи підняв кашкет, пригладив біляве з сивиною волосся, знову насунув козирок на зморшкуватий лоб. Швидко по-англійськи щось сказав Сливіну.
— Херре Олсен говорить, — пояснив Сливін Потапову, — найскладнішу частину фарватеру пройдено.
— О, не треба мене називати херре! — Олсен заговорив по-російськи, повільно підбираючи слова. — Нагадує німецьку… У Норвегії від фашистів багато лиха.
— В такому разі, містер Олсен…
— Містер — теж недобре. Нагадує англійську. В Норвегії трошки багато розмовляють по-англійськи… — Олсен підбирав слова. — Я хочу просити називати мене товариш.
— Товариш Олсен говорить, — сказав Сливін, — що найскладнішу частину фарватеру пройдено, а в Бергені ми матимемо хороший відпочинок.
Олсен задоволено закивав, усміхнувся Сливіну, і капітан першого рангу відповів йому дружелюбною посмішкою.
Він вдивлявся в обличчя норвезького лоцмана, жовтуватокоричньове, як старий пергамент. Обличчя звужувалося донизу, від широкого костистого лоба з очима, які ховалися під сивими кошлатими бровами, до запалих щік і маленького, щільно стиснутого рота. Обличчя людини, що багато бачила, багато пережила. Сливін не міг забути, як здригнулося воно від хвилювання під час першої розмови лоцмана Олсена з радянськими моряками.
Коли лоцманський бот підійшов до борту «Прончищева» і худорлявий старик у високому кашкеті та довгополому дощовику з ходу вхопився за поданий йому трап, у два ривки опинився на палубі криголама, — моряки експедиції одразу визнали в ньому досвідченого мореходця. Поривчасто й легко лоцман збіг на місток, відрекомендувався командирові експедиції, потис руки Потапову, Курнакову, Андросову.
— Веар велкоммен![3] — сказав Сливін, потискуючи худі вузлуваті пальці. Обличчя лоцмана, що зберігало суворо офіціальний вираз, проясніло. Він сказав щось по-норвезьки. Сливін усміхаючись розвів руками. Лоцман перейшов на калічену англійську мову, дуже поширену в скандінавських портах.
— Я думав, ви говорите моєю рідною мовою, — сказав розчаровано Олсен.
— На жаль, ще ні, — відповів по-англійськи Сливін. — Тільки починаю вивчати мову наших норвезьких друзів. Ми хочемо знати якнайбільше про країну, народ якої так мужньо боровся з фашистами.
Норвежець слухав з байдуже-люб'язним виразом обличчя.
— Ми, радянські люди, з захопленням стежили за цією боротьбою, — продовжував Сливін. — Ми пам'ятаємо, як боролися за свободу норвезькі моряки, як під час вторгнення гітлерівців у Норвегію бергенська берегова батарея влучним вогнем пошкодила крейсер «Кенігсберг».
— Правда? Ви знаєте про це? — сказав лоцман, прислухаючись вже уважніше.
— А норвезький китобійний корабель, що патрулював у горлі Осло-фіорду, відкрив вогонь з своєї єдиної гармати по загону фашистських крейсерів і міноносців! Захоплюємося ми і героїчними діями «Олава Трігвассона».
— Ви чули про «Олава Трігвассона?» — спитав лоцман, не зводячи очей із Сливіна. Вираз дивної напруженості з'явився на його суворому обличчі.
— Звичайно, ми чули про нього, — продовжував Сливін. Він повернувся до Андросова. — Пам'ятаєте, Юхиме Овдійовичу, мінний загороджувач «Олав Трігвассон» разом з тральщиком «Раума» стояв біля військових верфей, коли до Осло підійшла ескадра фашистських загарбників? Два норвезьких кораблі, хоча були слабо озброєні, дали морський бій фашистській ескадрі, потопили своїм вогнем два десантних кораблі і міноносець «Альбатрос».
— Потім «Олав Трігвассон» віддав швартови і пішов назустріч крейсеру «Емден», — підхопив Андросов. — Звичайно, «Емден» знищив його своєю артилерією, але норвезькі моряки встигли серйозно пошкодити фашистський крейсер. Вони до останньої можливості вели вогонь.