Що там нагорі? Певно, розігрується погодка. Незабаром світанок. Уже давно йшли в океані, вже багато годин підряд довгі океанські хвилі гойдали кораблі каравану. Туман розсіявся, коли вийшли із шхер, але мрячив невпинно дощ, низькі хмари мчали над присмерковим морем. І весь час штурман Курнаков виходив на місток, чекав із секстантом у руках — чи не розірве хмари, чи не можна буде визначити своє місцезнаходження по зірках.
І справді, коли до ночі кілька ледве видних зірок розпливчасто замерехтіли, пробившись крізь чорні хмари, і вдалині проступила рвана берегова лінія, Курнаков устиг взяти обсервацію, встановити, що курс за обчисленням витримано точно. Знову й знову Курнаков схилявся над штурманським столом, перевіряв формули поправок на дрейф, знову виходив на місток…
Майже з ніжністю Ігнатьєв думав про Курнакова. Скільки годин підряд, без хвилини відпочинку, працює начальник штабу! Справжній бойовий штурман: мовчазний, скромний, але в потрібну мить проявляє себе як справжній радянський моряк. Приємно працювати з таким штурманом, навіть якщо він лає вас за вірші1..»
Ігнатьєв зняв з вішалки клейончастий плащ-пальто, ретельно застебнувся.
Пройшов по тремтячому, яскраво освітленому коридору, відкрив надвірні двері.
Дощ, змішаний з вітром, ударив йому в обличчя. Непогожа ніч огорнула його. Ігнатьєв ухопився за холодні, слизькі поручні трапа, піднявся на місток.
Світанок ще не настав. Навкруги рухалася, клубочилася, свистіла нічна негода. Густі хмари, як і раніше, громадилися в дуже тісному, здавалося, для них небі.
Коли лейтенант піднявся на місток, вітер почав дути ще пронизливіше, гудів у снастях, заглушав шум вентиляторів.
Ледь видні силуети вимальовувалися над поручнями і поряд з товстим стовбуром щогли. Ігнатьєв розглядів кремезну постать Чижова.
— Прийнято рішення знов увійти в Інрелед, лейтенанте, — сказав Чижов. — Вітер поганий подув, і хвиля більша. А в шхерах давно немає туману. Підходимо до вхідного фарватеру, робитимемо поворот за пеленгом маяка Скумкам.
— Уже відкрився маяк?
— Час іще не вийшов…
— Сигнальники, шукайте справа по носу білий вогонь маяка! — долинув з темряви владний голос Курнакова.
— Єсть шукати справа по носу білий маячний вогонь! Ігнатьєв пройшов у штурманську рубку. Курнаков, змахуючи дощові краплі з обличчя, схилився над картою.
— Ехолот включіть, Ігнатьєв, — сказав він, ніби і не помітивши тимчасової відсутності лейтенанта. У Курнакова був утомлений, охриплий голос. Ігнатьєв включив ехолот. Червоні іскри почали проноситися в прорізах покажчика морських глибин.
— Зараз приходимо на видимість маяка Скумкам, — сказав задоволено Курнаков, глянув на ехолот і знову нахилився над картою… — За пеленгом на маяк робимо поворот на тридцять два градуси в шхерний фарватер. На морі колій немає, але поки що, щоб не наврочити, йдемо, немов по коліях…
Від перебірки з переговорної труби почувся різкий свист.
— Штурмане, коли відкриється маяк? — глухо пролунав голос Сливіна в мідному розтрубі. Курнаков глянув на годинник.
— На видимість маяка Скумкам приходимо за хвилину!
Він звично вимкнув ехолот, глянув на лічильник оборотів, ніби перевіряючи себе. Гучно, чітко цокав годинник. Курнаков чекав.
Нетерпляче потягся до переговорної труби.
— Відкрився вогонь маяка?
— Не видно маяка! — пролунав голос із труби.
Хвилини йшли, як години. Щось здригнулося в обличчі Курнакова. Він хруснув пальцями, не зводячи очей з циферблата.
— Штурмане, на місток! — сердито прохрипіла труба.
Курнаков штовхнув двері рубки. Ігнатьєв біг слідом за ним.
— Ну, штурмане, що ж ваше обчислення? Де Скумкам? — різко запитав Сливін.
Попереду була суцільна, ледь поріділа передсвітанкова імла. Курнаков вдивлявся в цю імлу, затуливши долонею очі від засліплюючих дощових струменів.
Борт злітав і опускався на крутих хвилях. Посилювався береговий вітер. «Як важко зараз буксирувати док в океані, весь час міняти швидкість, щоб не лопнули натягнуті троси…» подумав Ігнатьєв.
— Ні, не відкривається маяк, — сказав крізь вітер здивований Чижов. — Ми вже й так тут сигнальників атакуємо.
— А ви не атакуйте сигнальників, а намагайтеся раніше за них помітити вогонь, — сказав, як завжди спокійний, Потапов.
Сливін підійшов зовсім близько до Курнакова.
— Може, не засвічений маячний вогонь, штурмане?
— Повинен бути засвічений! Не було попередження мореплавцям. Білий мигаючий вогонь при вході у фарватер… Повинен бути засвічений…