— А може, в обчисленні помилка, Семене Іллічу? Враховували всі поправки на дрейф?
— Не міг я помилитися в обчисленні! — сказав Курнаков з силою і відчув, як закалатало ривками серце, похололи пальці. А що коли й справді не помітив помилки в обчисленні? Взяв усю відповідальність на себе і от — допустив помилку!.. Він знову перевіряв у думці всі поправки й розрахунки.
— Не могла помилитися в обчисленні штурманська частина, Миколо Олександровичу, — впевнено повтори він.
Замигало попереду червоне виразне світло-клотик «Пінгвіна».
— З «Пінгвіна» запитують, — доповідав Жуков: — «Не бачу маячного вогню, чи продовжувати заданий курс?»
— Бачу білий мигаючий вогонь! — пролунав із темряви голос Михайлова.
Всі подалися вперед. І справді далеко-далеко праворуч з'явилася біла світлова пляма. Заблищало, рівномірно спалахуючи й погасаючи, довгождане світло маяка.
— На дванадцять хвилин помилився-таки в розрахунках, штурмане, — тихо сказав Сливін над вухом Курнакова. В його голосі чувся легкий докір і водночас величезне полегшення. — Скільки градусів поворот, кажете?
— Поворот тридцять два градуси, тримати курс шістдесят сім градусів…
Курнаков знову пеленгував маячний вогонь.
— Час повороту вийшов!
Він до болю в очах вдивлявся в далеке світло. Так, безперечно, це білий мигаючий вогонь… Маяк, установлений на зюйд-вестовому кінці острова Скумкам… І в той же час. Чому він відкрився так пізно?
«В звичайних умовах слід було б віддати якорі, дочекатися ранку, щоб уточнити своє місце, — майнула думка. — Але тут не станеш на якір, на цих океанських величезних глибинах…»
— Сигнальники, передати на «Пінгвін»: «Тримати курс шістдесят сім градусів!» — наказав Сливін.
Курнаков повільно увійшов до рубки. Помилка в обчисленні на дванадцять хвилин… Може, Ігнатьєв на своїй вахті, захопившись віршиками, не врахував величини дрейфу, а він не помітив помилки?.. Так, ось і пояснення… Молодший штурман не врахував дрейфу від зустрічного вітру, а він вчасно не виправив помилки…
Курнаков дивився на годинник, на репітори гірокомпаса й лага. Не хотілося піднімати очей на лейтенанта, який тихо ввійшов, зупинився біля штурманського столу. Все-таки мигцем глянув і побачив, з яким непорозумінням вдивляється Ігнатьєв у сірожовту гладінь навігаційної карти.
Особливо дратував зараз Курнакова світлий чуб, що спадав на очі лейтенанта. Засмучений Ігнатьєв забув навіть заправити волосся під кашкет.
— Так, прокладку вести — це вам не віршики писати, — майже мимоволі сказав Курнаков.
Ігнатьєв спалахнув, повернувся до нього. Але Курнаков думав уже про інше. Все ж щось бентежило його в цьому маячному вогні, що так пізно відкрився.
Загудів пущений квапливою рукою ехолот. Курнаков вдивився в червоні спалахи над цифрами глибин. Рвонувся до переговорної труби.
— На містку!
Йому перехопило голос, він навіть підніс руку до горла, але величезним зусиллям волі оволодів собою.
— На містку! Різко зменшуються глибини. Йдемо до небезпеки!
Ще раз глянув в ехолот, кинувся на місток.
— Повний назад! — почув він команду Сливіна. Дзвякнув машинний телеграф.
— Сигнальники, передати на «Пінгвін»: «Повний назад!»
Усе, що було далі, злилося у вихор вражень, які витісняли одне одного.
Як і раніше, працювали під палубою машини, але свист вітру в снастях став тихшим. Рвонулися з-за корми спінені хвилі. І водночас різкий поштовх, як удар електричного струму, потряс місток.
— Що там на юті? — крикнув Сливін.
Пробіг по містку, перехилився через поручні.
По палубі, по металевих східцях трапів лунав тупіт багатьох ніг. Одразу посилилася качка. Криголам перевалювався з борту на борт. Ігнатьєв, вибігши із штурманської рубки, вхопився за кронштейн.
— Лопнули буксири! — пролунав голос із темряви. — Боцмана Птицина зачепило тросом!
Із-за корми, де тьмяно блищали вогні доку, квапливо мигав прожектор.
— Семафор з доку! — голосно, збуджено читав Жуков: — «Порвані обидва буксири. Стоїмо на місці. Торкнулися грунту».
— Включити великий прожектор! — скомандував Сливін. — Обидва якорі до віддачі приготувати!
Шиплячи, спалахнув над містком. прожектор. Ввігнуті дзеркала кинули в темряву слігіучояскраве світло. Світловий стовп ковзнув по воді, в його промінні ясно виникли ртутні смуги косо падаючого дощу. Позаду, у відповідь, піднявся з темряви прожекторний промінь. Він сяяв з однієї із докових башт, стало видно, як б'ються біловерхі хвилі в понтони і по широкій палубі біжать маленькі постаті людей.