— Отже, виявляється, недосить було прекрасно провести підготовку до походу, щоб уникнути в дорозі деяких неприємних пригод, — сказав Людов.
— На жаль, це так, — відповів Сливін і глянув здивовано. — Дозвольте, майоре, я справді тільки-но подумав про це. Ви що — вмієте читати думки?
— До цього мені ще далеко, — м'яко посміхнувся Валентин Георгійович. — Просто я звернув увагу, як з хвилину тому ви захлопнули оцю книжку Амундсена «Моє життя», що лежала у вас на столі, і, спохмурнівши, відклали набік. Я пригадав ідеалістичне висловлювання знаменитого норвезького полярника про причини виникнення так званих пригод. Висловлювання, яке, природно, не може не викликати протесту з вашого боку, особливо після всього того, що сталося в цьому поході.
— Це правда, — погодився Сливін. — У такому поході будь-хто може втратити деякі ілюзії. Наприклад, ілюзії, що з закінченням відкритих воєнних дій закінчилася таємна війна фашизму проти нас. Ви чули, що сказав лоцман Олсен, коли покидав наш борт біля Гаммерфеста?
— Дякував вам за гостинність, здавалося, бентежився, що не міг запобігти аварії? — підказав Андросов. — Так, він міцно здружився з нами за цей похід. Не можна було без зворушення дивитись, як він ніс свою вахту на містку, навіть коли в ньому не було потреби.
— Ні, він сказав мені дещо більш характерне. Ця підступність з маяком перевернула його душу. Я нагадав йому народну норвезьку приказку: «Хто лягає спати з собаками — прокидається з блохами». Він відповів: «Тільки б нам позбутися собак, а блохи зникнуть самі по собі…» Старик настроєний войовниче, проте навряд чи дозволять йому відкрити рот. Справу на маяку, звичайно, замнуть…
— «Не спійманий — не злодій» — лейтмотив більшості буржуазних дипломатичних нот, — сказав Людов. — Оскільки тому суб'єктові вдалося втекти з маяка, все обійдеться тишком-нишком.
— Можливо, — сказав Сливін. Він знову глянув на годинник, склав і сунув у кишеню кілька списаних аркушиків. — Через п'ять хвилин звернуся по трансляції до особового складу у зв'язку із входом у вітчизняні води. Після цього, товаришу майор, сподіваюсь, ви не відмовитесь пообідати з нами… Юхиме Овдійовичу, підпишіть наказ…
— «Командирам доку, «Прончищева», «Пінгвіна», «Топаза», — читав Андросов рядки, написані розмашистим почерком Сливіна. — Поздоровляю особовий склад із входом у води дорогої Вітчизни. Начальник експедиції М. Сливін, начальник штабу С. Курнаков, заступник командира по політчастині…»
«Ю. Андросов» — акуратно вивів капітан третього рангу своїм дрібним, округлим почерком.
— До речі, Миколо Олександровичу, надійшла заява від Фролова, — сказав, випрямляючись, Андросов.
Він обережно вийняв четвертинку паперу, вручив начальникові експедиції.
— «Від колишнього червонофлотця Дмитра Івановича Фролова. Рапорт, — прочитав Сливін. — Цим рапортом прошу зарахувати мене в особовий склад наших Військово-Морських Сил. Як учасник Великої Вітчизняної війни і сигнальник першого класу хочу бути корисним у ще більшому зміцненні рідного флоту».
— Категорично! Що ж, підтримаємо, — сказав Сливін.
— До речі, треба вирішити нарешті, як бути з рапортом, який ще в базі подав мені старший матрос Жуков. Хороший моряк, але після того романа…
— Той роман послужить йому уроком на все життя. Я розмовляв із Жуковим, він тяжко переживає цю справу. — Андросов випрямився, одразу став нібито вищий і стрункіший. — Якщо командування визнає за можливе прийняти мою поруку за комсомольця Жукова..
— З вашою порукою, Юхиме Овдійовичу, навряд чи відмовлять йому в честі продовжувати службу на Військово-Морському Флоті, — з глибокою повагою сказав Сливін.
— Підзмінити? Збігай, одягнися тепліше. Бачиш, не дуже-то воно ласкаве, наше Баренцове море, — прокричав Фролов крізь вітер Жукову.
Жуков заперечливо хитнув головою. Він справді дуже замерз на різкому північному вітрі в своєму короткому, щільно застебнутому бушлаті. Але він невтомно, закляклими пальцями, притискав до очей важкий бінокль, вів ним по хвилях, по береговій лінії, по небу в своєму секторі спостереження.
Щоб не зірвало вітром безкозирку, Жуков тримав її стрічки в зціплених зубах. На його смуглявому чорнобровому обличчі був якийсь особливий значущий вираз.
Фролов давно вийшов на місток. Шрам на голові майже не болів. Сигнальник зовсім не був схожий на хворого. Його повні, свіжі, рожеві губи щасливо посміхались, теплою синявою блищали великі очі.