— НЕ ПЕРЕТВОРЮЙ ЖІНОЧЕ ТІЛО НА ОБ’ЄКТ! — заволала Аляска.
— Вибач. Пругкі цицьки.
— Це не краще!
— Краще,— заперечив він.— «Чудові» — це оціночне судження про жіночу фігуру. А «пругкі» — просто констатація факту. Вони справді пругкі. Ну Господи!
— Ти безнадійний,— сказала Аляска.— Отож, вона думає, що ти симпатичний, Пампушечку.
— Приємно.
— Але це нічого не означає. Проблема в тому, що як ти почнеш з нею розмовляти, твоє бекання й екання — надійний шлях до катастрофи.
— Не будь така сувора з ним,— знову перебив Полковник, наче він — моя матуся.— Боже, анатомію кита я вже зрозумів. Можна вже далі, Германе?
— На ці вихідні Джейк приїздить у Бірмінгем, і ми влаштуємо потрійне побачення. Тобто потрійне з половиною, бо Такумі теж піде. Напруженість ситуації мінімальна. Ти нічого не зможеш зіпсувати, бо я повсякчас буду поруч.
— О’кей.
— А з ким іду я? — запитав Полковник.
— Зі своєю дівчиною.
— Гаразд,— погодився він, а потім незворушно додав,— тільки ми не дуже добре ладнаємо.
— Отже, у п’ятницю? У вас є плани на п’ятницю?
Я зареготався: ні у мене, ні у Полковника не було планів ні на цю п’ятницю, ні на всі наступні п’ятниці в нашому житті.
— Я так і подумала,— Аляска всміхнулася.— Чипе, нам час у їдальню — мити посуд. Боже, на які жертви я йду!
за вісімдесят сім днів до
аше потрійне-з-половиною побачення починалося нормально. Я сидів у Алясчиній кімнаті: щоб допомогти мені завести дівчину, вона погодилася випрасувати мені зелену сорочку,— і раптом з’явився Джейк. Біляве волосся до плечей, темна щетина на щоках і така собі фальшива аура лихого хлопчика, з якою легко зробити кар’єру моделі,— Джейк був саме такий гарний, як і очікувалося від Алясчиного хлопця. Вона стрибнула на нього й обхопила ногами. («Не дай Боже, хтось стрибне отак само на мене,— подумав я.— Я ж упаду»). Я чув, як Аляска говорила про поцілунки, але досі ще не бачив, щоб вона власне цілувалася: Джейк пригорнув її за талію, Аляска гойднулася вперед, її пухкі вуста розтулилися, голова злегка схилилася набік, і вона з такою пристрастю вп’ялася в його вуста, що я відчув: слід би відвернутися, але не зміг. Минуло чимало часу, коли вона врешті відліпилася від Джейка і представила мене.
— Це Пампушечок,— сказала вона. Ми з Джейком потиснули руки.
— Багато чув про тебе,— мовив він. У нього був легкий південний акцент, який почуєш тільки в «Макдональдзі».— Сподіваюся, твоє побачення сьогодні пройде успішно, мені б не хотілося, щоб ти з-під мене Аляску поцупив.
— Боже, ти просто чарівний,— не дала мені відповісти Аляска, знову поцілувавши Джейка.— Пробач,— засміялася вона.— Не можу зупинитися.
Я вдягнув ідеально випрасувану зелену сорочку, ми зустрілися з Полковником, Сарою, Ларою і Такумі й пішли в спортзалу — дивитися на боротьбу «Калверкрікських ніяких» з «Академією Гардсена», приватною школою з Маунтин-Брука, найбагатшого передмістя Бірмінгема. Полковникова ненависть до Гардсена палала з силою тисячі сонць.
— Дужче, ніж багатіїв,— сказав він мені, коли ми йшли до спортзали,— я ненавиджу тільки ідіотів. А в «Гардсені» вчаться тільки діти багатіїв, у яких забракло мізків на те, щоб вступити в «Крік».
Оскільки у нас усе ж таки планувалося побачення, я вирішив, що під час матчу треба сісти поруч з Ларою, та коли я пробирався до неї повз Аляску, та кинула на мене багатозначний погляд і поплескала по вільному місцю біля себе.
— Мені не можна сісти поруч з дівчиною, з якою в мене побачення? — запитав я.
— Пампушечку, дехто з нас двох від самого народження дівчина. А дехто з ними ще й до другої стадії не переходив. Я б на твоєму місці сіла, зробила б миле обличчя і поводилася як завжди — приязно-відчужено.
— О’кей. Як скажеш.
— Це найкраща стратегія, щоб порадувати Аляску,— мовив Джейк.
— О,— зронила вона,— як мило! Пампушечку, я тобі вже казала, що Джейк зі своїм гуртом збирається записати альбом? Вони чудові. Так наче «Рейдіогед» схрестили з «Флеймінг ліпс». Ти в курсі, що це я їм назву вигадала? «Територія Гікмана».
А потім, хоч вона і розуміла, що дуркує, Аляска додала:
— Я тобі казала, що Джейк — справжній огир, чарівний і чуттєвий коханець.
— Боже, крихітко! — Джейк усміхнувся.— Тільки не при дітях.
Мені, звісно, хотілося його зненавидіти, але я дивився на них разом — як вони всміхаються, як пестять одне одного, і не міг зненавидіти. Я хотів би опинитися на його місці, але намагався не забувати, що я взагалі-то на побаченні з іншою дівчиною.