Зіркою команди «Академії Гарсдена» був Голіят на зріст шість футів сім дюймів[8] і на ймення Тревіс Істман, якого всі — навіть, підозрюю, і його матуся — звали Чудовиськом. Коли Чудовисько вперше пішло виконувати штрафний, Полковник не зміг стримати дошкульного зауваження:
— Ти всім таткові зобов’язаний, тупий жлоб.
Чудовисько обернулося, люто блиснувши очима, і Полковника мало не вигнали, але він мило всміхнувся судді й мовив:
— Перепрошую.
— Я хочу протриматися якнайдовше,— за мить пояснив він мені.
На початку другого тайму, коли розрив у рахунку був на диво маленький (всього двадцять чотири очки) і Чудовисько знову стояло на штрафній лінії, Полковник поглянув на Такумі й мовив:
— Пора.
Вони підвелися, а трибунами полинуло:
— Ш-ш-ш...
— Не знаю, чи найкращий зараз час для таких новин,— закричав Полковник Чудовиську,— але Такумі перед матчем з твоєю дівчиною злигався.
Всі зареготали, крім Чудовиська, той відвернувся від штрафної лінії і спокійно попрямував до нас — з м’ячем у руках.
— По-моєму, час тікати,— мовив Такумі.
— Ні, мене ж іще не виганяють,— заперечив Полковник.
— Тоді побачимося,— відказав Такумі.
Хтозна, чи то я хвилювався через те, що у мене побачення (хоч мене від моєї майбутньої дівчини відокремлювало п’ятеро людей), чи то конкретно через те, що Чудовисько дивилося в мій бік, але я схопився з місця разом з Такумі. Коли ми повернули за трибуни, я вже подумав, що нам нічого не загрожує, аж краєм ока помітив якийсь круглий жовтогарячий предмет, який дедалі більшав, наближаючись до мене зі страшенною швидкістю.
Я подумав: «Здається, зараз воно мене вдарить».
Я подумав: «Треба прихилитися».
Ллє поміж наміром і виконанням минає час, тож мені вгатило м’ячем у вилицю. Я впав, ударившись потилицею об підлогу спортзали. Відразу ж підвівся і вийшов із зали, наче й не падав.
З підлоги мене підняла гордість, та, вийшовши, я знову сів.
— У мене струс мозку,— заявив я, нітрохи не сумніваючись у діагнозі.
— Все з тобою гаразд,— сказав Такумі, підбігаючи до мене.— Тікаймо, поки нас не вбили.
— Вибач,— сказав я,— але я не можу встати. Я щойно отримав легкий струс мозку.
Вибігла Лара і сіла біля мене.
— Все гаразд?
— У мене струс мозку,— відказав я.
Такумі теж сів і зазирнув мені в очі.
— Ти пам’ятаєш, що з тобою сталося?
— На мене напало Чудовисько.
— Знаєш, де ти?
— На потрійному-з-половиною побаченні.
— Все з тобою гаразд,— констатував він.— Ходімо.
Тут я нахилився вперед, і мене вивернуло Дарі на штани. Не знаю, чому я не нахилився назад або вбік. Я нахилився вперед і націлив рота на її джинси — гарні штанці, що так звабливо обтягували її дупцю, такі джинси вбирають дівчата, коли хочуть мати гарний вигляд, справляючи при цьому враження, ніби вони й не старалися мати гарний вигляд,— а я їх заблював.
Переважно арахісовим маслом, але була ще й кукурудза.
— Ой! — вигукнула вона здивовано і трохи перелякано.
— Боже,— сказав я,— пробач.
— Думаю, у тебе струс мозку,— зауважив Такумі, наче раніше ця ідея й не висувалася.
— Я відчуваю запаморочення і нудоту, що властиво людям, які отримали легкий струс мозку,— зацитував я. Такумі пішов по Орла, Лара — переодягатися, а я лишився лежати на бетонному тротуарі. Орел привів шкільну медсестру, яка діагностувала — уявіть — струс мозку, і Такумі повіз мене до шпиталю, а Лара поїхала з нами на передньому сидінні. Я, здається, валявся ззаду, повільно повторюючи слова «Поширені Симптоми Струсу Мозку».
Отож, моє побачення пройшло в лікарні з Ларою і Такумі. Лікар звелів мені повертатися додому і побільше спати, але щоб хто-небудь обов’язково будив мене приблизно що чотири години.
Невиразно пригадую, як Лара стоїть у дверях, у кімнаті темно, надворі теж темно, все приємно і зручно, але трохи кружляє, пульсує, як від звучання важких басів. Невиразно пригадую, як Лара усміхається, стоячи в дверях,— приваблива невизначеність дівочої усмішки, яка ніби обіцяє дати тобі відповідь на твоє запитання, але так і не дає. На те саме запитання, яке ми ставимо собі відтоді, як дівчата перестали бути сердитими, запитання настільки просте, що вражає своєю складністю: я їй подобаюся чи подобаюся? А потім я заснув глибоко і непробудно, і проспав до третьої ночі — мене збудив Полковник.