Пів ночи проминуло отже спокійно, але десь по півночи збудив Петра скажений квік численного стада свиней, яке індіяни зігнали до спільної загороди. Петро схопився на рівні ноги та виповз з під москітної сітки. Свині квичали так розпучливо, що сон відразу як рукою зняло. Не улягало сумніву, що на стадо свиней напав яґуар. Ніч була доволі ясна, тож Петро з рушницею в руках почав обережно підходити до загороди. Раптом щось важко гепнуло в тінь високого паркану. Се яґуар враз із велитенським кабаном перескочив через частокіл. По блиску очей пізнав Петро, що тигр невдоволений, мабуть вельми голодний. Яґуар ухопив зубами свиню та почав скоро бігти до ліса. Аж ось помітив на своїй дорозі Петра, пустив свиню та рикнув коротко. Присів на коротких лапах, впялив зелені очі в Петра та почав битися хвостом по боках. Звужені вперед зіниці почали поволі розширятися. Петро знав, що коли зіниці розширяться цілком, послідує страшний скок. Не було ні хвилиночки часу до втрачення. Петро блискавичним рухом приложив рущницю до плеча і почав уважно мірити. Завдяки світлоносній фарбі із тору, якою потягнув мірник і мушку, міг мірити навіть у темну ніч. Нагло яґуар змінив намір: замісць кинутися на стрільця, оставив добичу та побіг до ліса. На такий боязливий вчинок відповів Петро вистрілом, за яким роздався короткий рев. Петро вистрілив іще раз, і хижак зник у лісі. На другий день найшли індіяни мертвого драпіжника в лісі. По слідах помітив Петро, що яґуар, заки пішов до загороди, шукати легкої добичі, переходив попри його полеве ліжко. Йшов одначе так тихо, що Петро, хоч як чутко спав, не почув його кроків. Відстрашив яґуара від ліжка шнурок, напоєний смолою чортової живиці[57], який Петро що вечера розкладав о довкруги ліжка. Чортова смола має так неприємний запах, що гадюки, крокодилі, ба навіть яґуари, що хотіли подивитися, хто саме спить серед праліса на ліжку, втікали від шнурка засоромлені та не важилися переступити границі.
Останні дні подорожі до Мапарі Тамбо винагородили за те подорожника несподівано за всі його труди: натрапив на величезні ліси ґумових дерев. Дерева seringa, з яких добувають кавчук, ростуть громадками по 70-100 штук. В однім навіть місці недалеко за Янаяка стрінув готову «естраду»[58], де серінґеро[59] повирубував уже стежки від дерева до дерева, понадверчував високі на 20-25 м дерева в висоті яких 2 і пів метра над землею, попідчіплював малі бляшанки «тічеляс» та ходив тепер від дерева до дерева і зливав ґумове молоко в більше ведро «бальдціо». Відділ Петра застав серінґера коло багаття з овочів пальм «уассу» та «шапаха», що дають запашний дим; той добродій мачав кругле полінце в ґумовім молоці, виймав та обережно вудив у густім димі. Біле молоко від цього темніло Й гуснуло. Коли вже на полінці назбиралася груба верства гуми, серінґеро збивав той «хлібець» та починав на ново.
В своїй марній ліпянці нагромадив уже збирач гуми цілу копицю готових до вивозу «боляча» – таких саме куснів гуми, стягнених із полінця. Похмуре обличчя серінґера повеселіло, коли Петро почастував його аґардієнтою та тютюном. Сказав, що дальшої околиці не знає, бо прийшов сюди з заходу. Думає, що найме десь носіїв, які за безцін перенесуть йому гуму аж до Амазонки. Був узброєний в рушницю та великий револьвер.
Дощ падав тепер три-чотири рази денно. За кождим разом налітала туча з вихром і громами, падав не дощ, а вода лилася цілими струями з неба, а за годину знов пражило сонце з ясного неба. Лісові потічки, через які приходилося частенько переходити, прибували й убували дуже скоро. Всі харчі прийшлося ховати в непромокальні мішки, набої, аптичку і білизну в бляшані коробки, добре емальовані та вивоскувані. Збрую треба було чистити рано й вечером та покривати грубою верствою вазиліни. Але Петро не переривав дороги. Ґумових лісів найшов по дорозі кілька соток – варто було повести туди окрему виправу, особливо, коли б удалося найти сплавну річку.
Помимо безупинних перепон і труднощів не переривав Петро подорожі. На одній стоянці вже над раном приснилася йому Марійка. Стояла перед його очима, мов жива, на тлі прегарних рож коло грядки дивовижних орхідей. Їх запах чув у сні виразнісінько. Коли пробудився, робив собі гіркі докори, що досі так мало думав про Марійку. Тільки гадка, що вона може дістатися суперникові, ставала чим раз прикрійшою та заохочувала до нових трудів. Рішив пильно шукати за орхідеями. Вправді по дорозі найшов їх вельми багато, але се були звичайні, добре відомі відміни. Зібрав навіть кілька цибульок, але дуже сумнівався, що вони багато будуть варта. Дивувало його, що коли пробудився, Марійка зникла, але не зник запах орхідей.