– А то стрілець! Хибив до каймана на десять кроків!
І дійсно ранений легко кайман виплив значно дальше з води та поплив до другого берега. Щоба показати, який з нього стрілець, дон Міґуель почав уважно оглядати ріку і змірив, до якогось, як здавалося, пня, що поволі плив далі рікою. По вистрілі той ніби пень перевернувся горі черевом. Куля поцілила того аліґатора прямо в око.
Тільки така куля приносить безпосередню смерть тої страшної ящірки.
По обіді, що складався із кусника соленої та вудженої «пайхи», рижу, «копіти кахаци»[35] та юки[36], а на закуску свіжих бананів, зарядили оба патронес загальний спочинок, який усім, а особливо індіянам вельми припав до вподоби, бо спека долягала, «обридливо», як казав дон Мігуєль. Всі положилися спати під москітові сітки в тіни височезних бананів, а Петро навідався до свого недужого. Його стан значно поправився. Очі втратили тупу байдужність і почали прибирати жвавий блиск, пухлина на нозі дещо зменшилася. Хлопець дістав іще склянку чорної кави на половину з аґардієнте і кількома каплями амоняку. Температура з 35° Ц підійшла вже до 36°, знак, що затроєння проминає. Тепер міг Петро запевнити обі індіянки, що хлопець вратований.
На закінченя додав:
– Рану ще мусите перевивати пильно два-три місяці, бо буде відкриватися...
– Аґрадесакі! Аґрадесакі![37] – обі індіянки почали зі сльозами в очах цілувати руки Петра, що ніяк не хотів до сього допустити. Відмовився рішучо приняти який небудь дарунок, хоча се була важка золота бранзолета; але коли обі відступилися, станув перед ним індіянин, наложив йому на шию шнурок дивних вузликів і кораликів та сказав тихо:
– Утіаї![38]
Петро сейчас пізнав письмо старих інків «тапу» і, хоч не привязував до цього дарунка ніякої ваги, всетаки подякував індіянинові. На дальше лічення хлопця оставив трохи амоняку, паленої, меленої кави та манґанового потасу, і повчив, як мають його вживати.
Пригоди
Полудневий жар значно зменшився, і оба човни жваво рушили горі рікою. Аж до місточка, а радше нужденного села Ахінаміза плили поміж низинними берегами, порослими густо пралісом у цілій його величі. Петро хоч зріс серед цих лісів, кождий раз любувався нічним концертом птиць і звірів. Рик яґуара і пуми нераз розлягався коло їх паскани[39], одначе юнаки ні скільки не трівожилися, в надії на свої рушіниці та певну руку.
Від Ахінамізи в гору вода Уалляги стала значно чистіща, бо допливи чорних рік, яких русло перепливає через велитенські ляґуни, де забирає гнилі рослинні частинки. т. зв. гумус, і стає ізза сього чорною, мов чорнило, змінилися допливами з Кордилєрів із чистою, прозорою водою, каламутною тільки в час дощів, Перепливали тепер звуженим і значно бистріщим руслом, де індіяни зручно виминали підводні скелі та вири, що лучалися все частіще та змінилися вкінці водопадами.
Плавба стала вельми важка, місцями неможлива. По бистринах тягнули індіяни оба човни на довгих, міцних ліянах «соґас».
В однім місці, коли вже зближалися до нічлігу, вхопив вир човно дона Міґуеля та почав ним крутити в колесо. Два клунки шубовснули в воду, одначе їх виловив щасливо пунтерос на човні Петра. Часутіноси[40] дона Міґуеля повскакували до води і з неімовірною силою тягнули човен попід високу скелю, порослу густо лісом. Пунтерос, який все ще стояв на переді човна, оперся кінцем своєї жердки поміж корінє велитенського магоня, коли несподівано одна грубезна гиляка, що звисала аж понад воду, порушилася блискавичним рухом. Одна її половина обвинулася довкруги пунтероса, підняла його в воздух та зникла в лісі.
40
Індійське племя, обзнакомлене добре з водою, ізза чого називають його «водними індіянами».