Під час великої і небезпечної подорожі Чжань Цян цікавився країнами, через які йому доводилось іти, племенами, що жили в цих країнах, І всі свої спостереження записував потім у звіт імператорові.
Це були перші достовірні відомості про країни і населення Середньої Азії, про Небесні гори, про озеро Іссик-Куль і про кочовиків, які жили на берегах і в гірських долинах Тянь-Шаню.
Пізніше маршрути, пройдені Чжань Цянем, допомогли прокласти по перевалах і в долинах Тянь-Шаню караванні стежки, які згодом були названі «Великим шовковим шляхом». Цим шляхом з Китаю везли в Середню Азію, а звідти в Причорномор'я, до східних берегів Середземного моря і в Та Цин — Римську імперію — китайський шовк, папір, лак, бамбукові вироби.
У 115 році імператор У Ді знову послав Чжань Цяна на захід до кочових племен. Цього разу посол благополучно добрався до усунських кочовищ біля берегів Іссик-Кулю.
Дальші відомості про Тянь-Шань належать уже до IV століття нашої ери. В 339 році буддійський монах, китаєць Фа Сянь, ідучи на богомілля в Індію, з невідомої причини звернув із свого шляху, що лежав через пустиню Такла-Макан уздовж озера Лобнор, і рушив на північний захід, у Тянь-Шань.
Перейшовши гори, — очевидно через льодовиковий перевал Музарт, що знаходиться на схід від Меридіонального хребта, — Фа Сянь вийшов у долину ріки Ілі. Звідси він попрямував на південний захід і знову перейшов Тянь-Шанські хребти, цього разу, очевидно, через перевал Бедель[20].
Від південних відрогів Тянь-Шаню мандрівник перетнув пустиню Такла-Макан і помандрував в Індію, йдучи, можливо, звичайним шляхом через високі хребти Каракоруму і Гімалаїв.
Майже п'ятнадцять років тривала ця подорож. Повернувшись у Китай, Фа Сянь видав книгу про свої спостереження в країнах, де він бував. У цій книзі подано також багато географічних відомостей.
Через двісті років після подорожі Фа Сяня, у 629 році, в Центральну і Середню Азію і, головним чином, в Індію вирушив знаменитий китайський мандрівник Сюань Цзян. Він перетнув гарячі пустині, «відшукуючи, — як пишуть біографи, — шлях по купах вимерлих тварин», і, нарешті, вийшов до величезних гір, що загородили йому шлях. Це були «високі засніжені гори Тянь-Шаню.
«Від створення світу тут назбиралося снігу, який перетворився в льодові брили, що не тануть ні весною, ні влітку. Гладкі поля блискучого твердого льоду тягнуться в безмежність і зливаються з хмарами. Шлях часто пролягає між навислими з обох боків льодовими піками і через високі льодові маси. Проходять цими льодами з великими труднощами і великими небезпеками, під постійними поривами різкого вітру і снігового вихору, так що навіть у теплому взутті і хутряному одязі холод пронизує до кісток. Немає сухого місця, щоб лягти чи поїсти. І їжу варити, і спати доводиться на льоду. Ті, що йдуть цією дорогою, не повинні носити червоного одягу і голосно кричати. Той, хто забуде ці застереження, може зазнати всяких лих. Тут важко вберегтися від смерті…»
Так описують Тянь-Шанські гори біографи Сюань Цзяна.
Пройшовши вздовж південних схилів Тянь-Шаню, мандрівник перебрався через його хребти на північ. Потім через хребет Терскей-Алатау[21] він проник до озера Іссик-Куль. Шлях був дуже важкий. З чотирнадцяти супутників Сюань Цзяна тринадцять загинуло від нестатків та небезпек.
Після закінчення подорожі мандрівник опублікував у Китаї свої спостереження у відомій книзі «Записки про країни Заходу». Судячи з цієї книги, Сюань Цзян був допитливим і дуже сумлінним спостерігачем. Недарма Северцов[22], відомий дослідник Середньої Азії, називає його «прозорливим китайським ученим». Спостереження Сюань Цзяна, безумовно, дуже цікаві.
Але справжнє наукове відкриття Тянь-Шаню починається з подорожі в «загадковий Небесний хребет» російського вченого Семьонова, якого пізніше почали звати Тянь-Шанським[23].
«Особливо вабив мене до себе, — писав Семьонов, — самий центральний з азіатських хребтів — Тянь-Шань, на який ще не ступала нога європейського мандрівника… Проникнути в глиб Азії, на снігові вершини цього недосяжного хребта… ось що здавалося найпринаднішим для мене подвигом».
У 1856 році Семьонов першим з європейців проникає до східного, а потім і до західного берега озера Іссик-Куль, а ще через рік перетинає хребет Терскей-Алатау і відкриває для науки річку Нарин — верхів'я Сир-Дар'ї, а також верхів'я Сариджасу — основної притоки великої ріки Тарім.
20
Бедель — перевал у західній частині Кокшаал-Тау. Висота 4284 м. Дорога через цей перевал веде з радянського Тянь-Шаню в місто Учтурфан Аксуйського округу, Сіньцзян-Уйгурського автономного району Китайської Народної Республіки.
21
Терскей-Алатау — великий широкий хребет Тянь-Шаню, який тягнеться вздовж південного берега озера Іссик-Куль. Середня висота 4000–4500 м; головна вершина — Каракольський пік (5250 м). Довжина хребта близько 400 км. Назва в перекладі з киргизької південний схил (Терскей) перистих гір (ала-тау).
22
Северцов Микола Олексійович (1827–1885) — російський зоолог, зоогеограф і мандрівник. У 1857–1878 роках здійснив ряд подорожей по Середній Азії; дав опис географії, геології і фауни досліджених ним районів.
23
Семьонов-Тянь-Шанський Петро Петрович (1827–1914) — видатний російський географ, статистик, ботанік і ентомолог. У 1856–1857 роках подорожував по Тянь-Шаню, біля озера Іссик-Куль. Ця подорож дала початок наступним експедиціям у Центральну Азію. Був організатором ряду експедицій по вивченню Росії та Центральної Азії.