— Пани російські інженери справжні батирі, якщо вони змогли зимою, у такий страшенний буран перейти через високі гори, де навіть теки не ходять.
Його тільки дивує, чому ми обрали такий жахливий шлях. Невже не можна було пройти через перевал Бедель, де прокладено добрий караванний шлях і через який навіть глибокої осені доставляються товари з Радянського Союзу?
Звичайно, він дуже радий нашому благополучному прибуттю в Аксу живими і неушкодженими, але, на жаль… сам не уповноважений дозволяти перехід через кордон. Він негайно напише в Урумчі[95]. Якщо відповідь запізниться, — тепер через бурани зв'язок ненадійний, — він не перешкодить нам перейти перевал Бедель до одержання листа-відповіді.
— Я дуже ціную пана Іванцова і завжди готовий зробити хороше для його російських друзів, — закінчує він свою промову.
Таким чином, усе розв'язується якнайкраще. Найневідкладніше тепер — забезпечити всім необхідним наших товаришів у Темір-Су. І нам у цьому допомагає Іванцов. Мадике і Джамболот нав'ючують до відказу мого коня продуктами, цигарками і навіть фруктами і вирушають у Темір-Су. За згодою Іванцова, я запрошую приїхати в Аксу Лазієва, Баркова і Тюріна. Всі інші поїдуть, поминувши Аксу, в Учтурфан, до перевалу Бедель. По дорозі ми їх наздоженемо.
Ми приїхали в Аксу 5 листопада. Маленька радянська колонія готувалася до свята Жовтневої революції. І ми охоче включаємося в роботу. У приміщенні Радсіньторгу все миють, підлогу застеляють килимами, розвішують портрети членів Радянського уряду, лозунги, державні прапори Радянського Союзу. Тут передбачається прийом більше ніж ста гостей, що становлять верхівки місцевої адміністрації, купецтва і духовенства.
Сім років підряд Жовтневі свята заставали мене то в сідлі, то де-небудь у похідному бівуаку, то — в кращому випадку — у поїзді. Тепер нас чекає сюрприз — можливість зустріти велике свято Жовтневої революції, — але де? — в країні, де ще панує феодальний лад. Гістьми нашими будуть губернатор, повітові начальники, жандармські чини, купецтво і мусульманське духовенство.
Ранком, чисті, вибриті, одягнуті в костюми, взяті з складів Радсіньторгу, ми разом з Іванцовим зустрічаємо гостей.
Першими приходять школярі з старого міста. Вони йдуть чітким маршем, тримаючи в руках маленькі прапорці і співаючи уйгурських пісень. Потім їх вишиковують у дві шеренги; з першої шеренги виходять двоє малят і читають поздоровлення. Ми роздаємо всім подарунки в паперових мішечках, і діти з веселим криком розбігаються, щоб поласувати солодощами.
Потім під'їжджають коляски повітових начальників, купців і, нарешті, карета губернатора. Гостей вводять у зал, де столи повні страв російської і уйгурської кухонь. Усі гості з'являються з шовковими полотнищами червоного або малинового кольору, на яких золотою фарбою написані поздоровлення уйгурською мовою, арабськими буквами. На кількох полотнищах — китайські ієрогліфи. Їх розвішують у приймальній на стінах, з додержанням найсуворішої ієрархії: губернаторське поздоровлення — в центрі, а полотнища повітових начальників та іменитих купців залежно від звання і почесності їх хазяїв — то ближче, то далі від губернаторського.
Ще курйозніше виходить з розміщенням гостей. Старші чини претендують на центральні місця, і помічник Іванцова вибивається з сил, розсаджуючи гостей. Справа ускладнюється тим, що ранні гості сідають іноді не за чином, і доводиться їх пересаджувати. Гості ображаються один на одного, і обличчя їх стають багровими.
Бенкет відкрито. Губернатор проголошує тост за процвітання великого Радянського Союзу і за дружбу з ним. Потім, звернувшись до нас, він висловлює побажання, щоб радянські дослідники і інженери допомогли народам Сіньцзяну вивчати і видобувати багатства свого краю.
Діставши, в свою чергу, слово, я висловлюю упевненість, що з прекрасної молоді, яка тільки що нас вітала, виростуть свої дослідники, учені, інженери, і щиро бажаю великих успіхів у цьому.
Виступів багато, і всі багатослівні. Після промов ідуть переклади на російську і китайську мови з уйгурської; на китайську і уйгурську з російської; на російську і уйгурську з китайської. Під час виголошення промов усі стоять. Проте напої поступово ослаблюють суворий режим.
Гомінданівський жандармський чин, що сидить проти мене, підливаючи мені коньяк і змішуючи російські, уйгурські і китайські слова, наполегливо допитується, чому ми прийшли не звідти, звідки всі каравани ходять, а вибрали місце, спеціально створене, щоб зламати голову або потрапити до басмачів.
95
Адміністративний центр Сіньцзяну, де при гомінданівцях знаходився провінціальний уряд. Тепер Урумчі (по-китайському Дихуа) — центр Сіньцзян-Уйгурського автономного району Китайської Народної Республіки.