Мені на душі стає зовсім спокійно. Батьки мовчать, але мовчать добре, замислено. Пахне єлеєм, і ладаном, і… шоколадом.
Дістаю з кишені куртки різнокольорові кульки своїх улюблених шоколадних цукерок «M&M». Зараз головне — витягати їх обережно, щоби мама не помітила.
Поклавши у рота маленьку цукерку, думаю про Лакі і Дитя Ісуса. Як же він не боявся собак, а жалів їх? Невже давав їм шоколад? Може, і мені дати Лакі кілька цукерок? Адже він там, у підвалі, сам-один, теж чекає на подарунок.
У-у-у!.. виє вітер. Ш-ш-ш… шурхотять колеса. Гу-гу-у… гуде пічка. Летить сніг, летять вогні. І я теж лечу, стискаючи у руці цукерки…
8
Вранці мій новий гвинтокрил ганявнад водою, падав, вдаряючись у плаваючу у ванні порожню пляшку від шампуню. Потім ми поснідали, і я потягнув тата на вулицю.
У кишені моєї куртки залишалось купка цукерок «M&M» для Лакі. Чого б мені це не вартувало, дам йому зараз цей подарунок! Тепер я знав напевне: Лакі такий злий і нещасний тому, що все життя його тримали у темному підвалі, дражнили і обстрілювали водою з пістолетів. А саме головне, йому ніколи не давали шоколад.
Ми вийшли у двір. Я побіг до кам’яного колодязя на розі будинку, а тато залишився розмовляти з місіс Енн біля під’їзду.
Серце моє сильно закалатало. Я підійшов до сходинок кам’яного колодязя. Все, я більше собак не боюся! Тепер в мене з’явиться друг. І ми разом з Лакі підемо гамселити Скелета так, що аж гай гудітиме! У-у-ух!…
Залізні двері у підвал були відчинені. Чому??? Невже місіс Енн забула закрити замок? Або Лакі не витримав свого жахливого собачого життя та збіг?
Я спустився ще на одну сходинку. Присівши навпочіпки, зазирнув у підвал. Там — порожньо. Помчав назад:
— А де Лакі? Його у підвалі немає! Де він?
Тато чомусь знітився, не відповів.
— Лакі був старий і дуже хворий. Його час прийшов, йому зробили укол, щоб він помер без болю, — відповіла місіс Енн та,досадливо скрививши губи, зітхнула.
— Навіщо?! Навіщо?! — я знову помчав назад. Збіг по сходинках і, відштовхнувши скриплячі двері, опинився у напівтемному підвалі. Дійшов до самого кінця. Там, на підлозі, стояла пластмасова миска, на дні якої лежали якісь темні шматочки.
Сівши перед цією мискою навпочіпки, я витер сльози та поклав туди всі цукерки, що мав із собою. Ні, Лакі не помер. Цієї ночі він побіг до Ізраїлю, щоб разом з усіма увійти у печеру, де лежить у яслах народжений Дитя Ісус. Але Лакі скоро повернеться. І ябуду годувати його шоколадом щодня.